Шістнадцять американських штатів відвідав столичний журналіст Володимир Мула, 27 років. 2015-го випустив свій перший документальний фільм "Американська мрія". Пише книжку про пригоди в США.
Як американці ставляться до емігрантів з України?
— Там зараз добре розрізняють — українець ти чи росіянин. Бо сюжети про Україну часто з'являються в новинах, публікаціях у пресі, — розповідає Володимир. — Більшість чули про Майдан, російську агресію, анексію Криму. Засуджують це. Хоча трапився якось офіціант у кафе на заправці. Був зацикленим на своїй "американській мрії" — полетіти в космос. Здається, навіть на Місяць. Заощаджував гроші. Таким будь-яка розмова про Україну — пустий звук.
"Американська мрія" для українців Америки — яка вона?
— Повернутися в Україну, якщо тут відбудуться зміни. Мій фільм побудований на подорожі Сполученими Штатами з другом-емігрантом. Він далекобійник. Розповідав, як йому працюється. Зібрав історії інших, переважно роботяг: трубопровідника, таксиста, власника магазину сантехніки та кераміки, будівельника.
Хотів фільмом показати реальний стан справ за океаном. Власник перукарні — українець. Переїхав у США у кінці 1980-х. Каже, що Америка тоді була інша. А американці раділи приїжджому. Зараз такого нема, бо країна не справляється з потоком мігрантів.
В Америці жити не так легко. Українські емігранти працюють офіціантами в кафе та ресторанах, на будівництві, далекобійниками, паркують автомобілі. Якщо ти приїхав без документів, можеш нелегально влаштуватися і отримувати 1,5–2 тисячі доларів на місяць. Цих грошей у Нью-Йорку вистачить орендувати квартиру — 1,2–1,4 тисячі. Але багато хто знімає кімнату за 500–600 доларів. Витрати на їжу — близько 100 доларів на тиждень. Одяг досить дешевий. Відкласти можна 800–900 доларів. Дехто навіть мови не вчить. Влаштовується у російськомовних середовищах.
Емігранти бережуть свої традиції?
— Найбільша українська діаспора українців — в Чикаго. Там є наші школи, церкви, гуртки з рукоділля і танців, радіо, телебачення. Діють суботні школи. Навчання у них в американських школах зараховують як курс іноземної мови. Це важко дається дітям емігрантів, які не були в Україні жодного разу. Дехто сприймає це за відбувайло.
Багато хто слідкує за перебігом подій в Україні. Волонтери контейнерами відправляли допомогу. В Портленді щотижня ліпили вареники, приносили до церкви й продавали американцям. Виручені гроші священик віз в Україну, у військові госпіталі.
Для другого епізоду стрічки ви спілкувалися зі співачкою Мікою Ньютон.
— Другий фільм про тих, хто наважився ризикнути і не прогадав. Міці Ньютон виїхати в Америку запропонували після "Євробачення-2011". На конкурсі представляла Україну. Вона довго не роздумувала, бо в українському шоу-бізнесі конкуренції немає, музику не роблять, а копіюють іноземців. Під час підготовки до конкурсу люди з її оточення бажали провалитися. Казали, що візьме 44-те місце — у кращому випадку. Коли зайняла четверте, примчали в аеропорт із квітами.
Зараз Міка знімається в американській рекламі для великих компаній. Торік взяла участь у 20 таких. Це високий показник. Американські актори в середньому знімаються у 15–16 роликах на рік.
Там ніхто не дивиться, в якому одязі ти приперся на кастинг. Віддають перевагу скромним і впевненим у собі. Міка працювала над собою, вчила мову, намагалася з головою поринути в американське середовище, щоб позбутися акценту. Переймалася, що не зрозуміє запитань режисера, бо американці швидко говорять.
Лікар Юрій Мельник закінчив Чернівецький університет. У Штатах дуже довго перекваліфіковував диплом. Як згадував сам Юрко: "У мене кожен день був понеділок і кожен день падав дощ. Я йшов у бібліотеку і читав книжки". Це тривало рік. Паралельно працював як технічний персонал у лікарні. Прибирав операційні. Каже, якби в рідних Чернівцях хтось із медиків про це дізнався, то йому було б соромно. Одного дня Юрія звільнили. В Америці це страшно, бо багато людей живуть у кредит. Юрко ризикнув і заснував клініку з орієнтацією на українців. Зараз приймає на годину п'ятеро пацієнтів. Витрачає не більше 12 хвилин на кожного.
Інший герой — філолог Юрій Шевчук. Викладає українську в Колумбійському та Єльському університетах. Розповів, що в Америці до студентів ставляться з великою повагою, а не так як у нас: "Я професор, а ви всі дурні!"
Якось він поклав студентові на плече руку. Побачив, що студент цього не сприйняв. Розповів про ситуацію колезі-американцю. Той закричав: "Ти що, здурів? Тут це сприймають як сексуальне домагання!" На наступному занятті Шевчуку довелося прочитати міні-лекцію про те, що в Україні це — нормально.
7 
35413
Коментарі