— Катаюся на скутері 15 років. На жоден інший транспорт його не проміняю, — каже актриса Тернопільського обласного театру ім. Тараса Шевченка 55-річна Ірина СКЛАДАН. З 2006-го їздить на роботу на скутері.
— Хотіла мотоцикл зі школи, — розповідає. — В дитинстві збирала гроші на нього. Відкладала, що мені дарували. Здавала макулатуру та пляшки. Коли сказала мамі про мотоцикл, вона відповіла: "Тільки через мій труп". Я вивчилася, пішла працювати. Мрія нікуди не зникла. Якось побачила, як колега заїжджає на подвір'я театру на скутері. Вирішила купити й собі.
Перший скутер вибирала разом із друзями.
— На базарі показали кілька варіантів. Не підходили, бо були малі. А я маю спортивну статуру і 175 сантиметрів зросту. Врешті один підібрали. Коштував майже тисячу доларів. Коли розрахувалася, друг мовив: "Все, поїхали". Відповіла: "А я не вмію". Він здивувався: "А нащо ти його купувала?".
Вчилася керувати на шкільному подвір'ї. Займалася вечорами, коли дітей там не було.
— Помалу заводила й рушала з місця. Хлопці стояли й бубніли: "Нащо воно тобі? Кинь то". Купила їм по пляшці пива й попросила: "Ідіть звідси, щоб я вас не бачила". Через 2 години сама доїхала до свого будинку. Потім ще кілька разів позаймалася і вже добре управляла. Мама не знала про цю покупку. Як я приїхала, то в неї була істерика, аж плакала. Та вже нічого вдіяти не могла.
Якось зупинив міліціонер. Був ширший, ніж вищий. Коли зняла шолом, він оторопів: "А цей скутер — ваш?" Попросив показати документи. Тільки полізла за ними в рюкзак, сказав, що можу їхати. На прощання видав геніальну фразу: "Я на такому не їздив би". Подумала, якщо з такими габаритами сісти на мотоцикл, то з обох боків звисатиме. Зараз поліцейські не зупиняють. Їжджу акуратно. Завжди в шоломі, швидкість не перевищую.
Перший скутер в Ірини Складан украли. Другий купила за рік.
— Обрала ще більший. Замовляла через інтернет. Його везли з Китаю в розібраному вигляді в ящиках. У магазині складали. Важить 120 кілограмів. Було страшно, чи я зможу його втримати. Але вийшло.
За три дні після купівлі їхала по вузький стежці. Практично наполовину — величезна калабаня. І назустріч ідуть двоє дітей. Вони різко зупинилися, загальмувати не встигала. Вскочила в те болото. Колеса послизнулися, і я впала. Вимазалася багнюкою. Зняла куртку й поїхала на роботу. Штани в театрі вичистила.
На цьому скутері обкатала майже всю Тернопільську область. Торік, коли почався карантин, театр припинив роботу. Мені було нудно. Друг запропонував: "Чого сидіти вдома? На вулиці потепліло. Поїхали кудись". Об'їздили всі околиці. Бачили давні церкви, руїни костелів і замків.
За скутером Ірина Складан доглядає сама.
— Якось він зламався, і треба було розібрати велику коробку. Думала, що не вистачить сил розкрутити гайки. Підійшла до кількох водіїв у театрі. Усі обіцяли — потім. Я психанула. Переодягнулася в зручний одяг, взяла інструменти і в дворі театру почала розкручувати коробку. Коли повністю розібрала, навколо скутера зібрався консиліум. Тепер майже все можу зробити сама. Раптом знадобляться якісь запчастини — у водіїв можна попросити. Деколи мене запитують: "Коли купиш машину?" Не хочу. Мотоциклісти кажуть: чотири колеса возять тіло, а два колеса — душу.
Не могла зважитися на розлучення
У Тернопільському театрі ім. Тараса Шевченка Ірина Складан працює 35 років.
— У театральну гримерку мене принесли в 3 місяці. Мати була акторкою. Директор вблагав її вийти на роботу. Коли вона запитала про мене, відповів: "Вибавимо". Дитинство я провела за лаштунками театру. Закінчила інститут і влаштувалася сюди.
Була заміжня за актором 65-річним Михайлом Складаном. Їхня донька Олена Складан-Демчук теж грає в театрі.
— Довго не могла наважитися на розлучення. Переживала за доньку. Але потім Олена сказала: "Якщо ви розійдетеся, я і далі любитиму батька. Тобі не треба через це мучитися". Після розлучення відчула себе вільною.
8 
35413
Коментарі