Архітектор Тихон Ломакін, 56 років, купив 15 соток землі в Києві і спорудив там містечко для комунарів. Комуна виготовляє церковні хрести та куполи.
Господар ставить мікроавтобус "Спринтер-Мерседес" біля двоповерхового будинку з флюгером-півнем. На подвір"ї стоять кількадесят золотавих куполів. До Ломакіна підходить чоловік у чорній в"язаній шапочці, зсунутій на потилицю.
— Одну бригаду відправив на об"єкт, — звітує.
— Це наш виконроб Микола Репчак, — знайомить господар. — Він зі мною шість років. Величає мене "генеральним". Зайняв двоповерховий будинок, побудував піч.
Піднімаємося східцями у жовтий будиночок-вагончик. У кімнаті — два ліжка і телевізор "Тошиба". Сідаємо на ліжка. Тихон Михайлович закладає ногу за ногу. Пояснює, чому саме комуна. Каже, що поряд із домом людина повільно працює.
— У середині 80-х у Жмеринці я розписував іконостас, — згадує. — Працював рік, хоч можна було зробити за 3–4 місяці.
Розповідає, що наприкінці 1970-х в "Укрреставрації" був архітектором, малював і реставрував ікони.
— На початку 90-х зрозумів, що можна самому заробляти. Навіть за Радянського Союзу церкви добре платили за роботу.
Запрошує до свого будинку. Велика кімната перегороджена барною стійкою.
— Це доньки Інна й Катерина спроектували. Обидві — архітектори.
Показує оббиту деревом сауну, а тоді веде до майстерні, що нагадує склад. Посередині приміщення стоїть дерев"яний каркас купола. Біля нього ходять троє робітників. Син виконроба Павло Репчак, 17 років, вставляє шматок жерсті в лещата і гне руками.
Зберігають куполи на складі. Там на стінах висять хрести: є півметрові, а є й три метри заввишки. Під стіною стоять кілька дзвонів.
Тихон Михайлович розповідає, що збудує для комунарів у цеху зимовий сад. Каже, що за житло і їжу хлопці не платять.
Доньки приїжджають у гості, а за батьком сумую
— Сам закуповую продукти на оптовому ринку. Їмо супи, борщі, каші, рибу, іноді відварене м"ясо. Так харчуються у монастирях. Бо якось бригада з Тернополя місяць їла копчені стегенця. У половини почала боліти печінка. Чаю і кави не купую — робимо узвар із сухофруктів.
У комуні є дві жінки — Надія Репчак, 47 років, і Ніна Ломакіна, 57 років.
Подружжя Репчаків приїхало з селища Рогізне, що на Львівщині. Раніше Микола будував житло у Румунії, Польщі, Росії.
— Ніде більше двох років не затримувався, — ділиться жінка. — А тут раптом сподобалось. Маємо трьох дітей: Івана, Мар"яну і Павла. Спочатку сиділа з ними, а коли виросли — приїхала сюди, до чоловіка. Доньки приїжджають у гості, а за батьком сумую.
— Надя в нас і кухар, і завскладом, і прачка, — розповідає Ломакін.
Мешкають Репчаки у двоповерховому будиночку. Надія готує для комунарів у своїй кухні.
— Нагодувати 20–30 чоловіків неважко, — каже вона.
Син Репчаків Павло з"явився у комуні 7 місяців тому. Хлопець у червоному синтепоновому спортивному костюмі та плетеній шапочці.
— Додому їжджу раз на місяць — ходжу з друзями на дискотеку. Тут заробляю 300 доларів на місяць, а дорослі мають і по тисячі. Буває, по ночах працюємо, якщо термінове замовлення.
— Якось до нас прийшов один киянин, — згадує Ломакін. — Вставав пізно, з роботи йшов рано. Отримає 100 доларів, і досить. Хлопці попросили його звільнити. У нас не тюрма — усі живуть, як хочуть. Та ледачих і випивох тут не люблять.
Найпростіший спосіб пошуку потрібних людей, — розповідає, — через батюшок. Підходиш і питаєш: "Хто стелю накривав? Вкушав чи ні під час роботи?". Якщо не вкушав, береш адресу.
У склад зазирає дружина господаря Ніна Юхимівна. Просить ключі від машини, аби поїхати до банку.
— Вона в мене другий водій, — каже Тихон. — Разом їздимо у відрядження Я люблю швидку їзду, а вона водить обережно.
Окрім мікроавтобуса "Спринтер-Мерседес", мають автомобіль "сузукі".
Розповідають, що зустрілися на Кавказі. Обоє захоплювалися спелеологією, лазили по горах. 1974 року Тихон хотів підкорити Ельбрус, але рятувальники зняли їх з маршруту через недостатнє спорядження. 1979-го Ломакін фарбував свій перший купол. Доки висів над церковним дахом, Ніна Юхимівна стояла на страховці внизу.
— Бути моєю дружиною важко, наше життя некомфортне. У Ніни замужество через мужество, — сміється. — Але як підібрав я її в 70-х у горах, відтоді без її опіки ані кроку.
1950, 28 травня — Тихон Ломакін народився у Жмеринці на Вінниччині,
в родині вчителів
1966 — шкільна футбольна команда виграла чемпіонат Жмеринки
1967 — помер батько, Михайло Тихонович, який після фронтового поранення в 1943-му погано ходив; Тихон вступив до Вінницького політехнічного інституту, кинув на другому курсі
1969 — Вінницький радіоламповий завод; служба в армії у Пензі, в Росії
1974 — невдала спроба зійти на Ельбрус
1977 — закінчив Київський інженерно-будівельний інститут; архітектор, керівник групи в "Укрреставрації"; одружився з хіміком Ніною Роспутько
1982 — малює ікони; зробив перший купол біля Кам"янця-Подільського
1995 — створив фірму "Віра-Ікона" і комуну; за 4 роки купив під неї перші 5 соток землі
2003 — виготовив куполи для Миколаївської церкви, що біля річкового вокзалу в Києві
4 
35413
Коментарі