25-річна вінничанка Тетяна Конарєва-Шиляєва — вертольотчиця. Вона — єдина жінка у Вінницькому гарнізоні, що має право літати, з-поміж 200 льотчиків-чоловіків.
На зустріч у кафе в центрі міста приходить завчасно. Каже, армія зробила її дисциплінованою. На губах помада, нігті вкриті прозорим лаком.
Жінка майже не жестикулює, поводиться стримано.
— Служити пішла, бо хотіла походити на тата. Він — льотчик-випробувач. На Миколаївському авіазаводі літаки по гвинтиках розбирали, потім знову збирали. А тоді тато їх піднімав у небо. Зараз на пенсії. Живе разом із матір"ю, доглядає дворічного сина моєї сестри Оксани.
Вперше в небо Тетяна піднялася в Миколаєві. Їй було 15 років.
— На старий Новий рік татів друг Олександр Нечаєв, директор авіазаводу, запропонував викинути мене з літака з парашутом. Страху не було. Лише неприємне відчуття під час приземлення — удар по ногах. Трохи по землі тягне, встаєш брудненька.
Тетяна думала стати льотчицею, але в Харківському авіаінституті приймали того року вертольотчиків. На її курсі було троє дівчат і 96 хлопців.
— Дівчата жили в гуртожитку, а хлопці — в казармі. Через це заздрили. У нас була пральна машинка-автомат. Хлопці приходили прати воєнні бушлати. Шоколадки приносили.
Машину я не вожу. Боюся
Тетяну направили служити до Вінниці.
— Навіть кімнати не дали, — скаржиться жінка. — Винайняла житло за 50 доларів, а зарплатню отримувала сто. Винесу картоплю, цибулю на балкон, а воно померзне. А м"ясо — тільки сонечко пригріло, і зіпсувалося. Півроку збирала гроші, щоб купити холодильник "Норд".
2004-го Тетяну послали до Києва на офіцерські збори. Дівчина сиділа в Будинку офіцерів за одним столом між міністром оборони Євгеном Марчуком та начальником генштабу Збройних сил України генералом Кириченком. У своєму виступі поскаржилася на проблеми молодих офіцерів із житлом.
— Через три місяці з Києва прийшов лист, що рішенням начальника Вінницького гарнізону мені виділили кімнату в гуртожитку. Ходили два роки у комунально-експлуатаційну частину, але вільних кімнат не було. Потім запропонували вузький коридор довжиною 11 метрів в колишній поліклініці. На вікні ґрати. Я відмовилася туди вселятися. Коли через рік дали нормальну кімнату, з неї відмовились виїжджати попередні мешканці. Вони були інваліди, мали доньку і хотіли трикімнатну квартиру. А їм давали двокімнатну.
Разом із чоловіком Євгеном Шиляєвим, 27 років, Тетяна за 800 грн винаймає 1-кімнатну квартиру. Євген працює помічником керівника польотів. Познайомилися у штабі.
— Зустрічалися потайки, бо його тато — мій командир, — каже Тетяна.
Влітку позаторік справили "військове" весілля.
— У ресторані висів авіаційний прапор. Женін тато подарував. Після загсу на прогулянці я зламала каблук. Добре, що мама взяла запасну пару — біленькі шльопанці. Тамада розказувала, що перевзуватися на весіллі — погана прикмета. Але я в це не вірю.
Нещодавно подружжя купило авто "Опель-кадет".
— Машину не вожу, — каже Тетяна. — Боюся. Якось за містом чоловік вмовив сісти за руль. Я зачепила бордюр. У небі вільніше.
Форму шиє сама, бо на роботі видають завелику.
— Пишу "розмір 44", а зі складу привозять 52-й. Понесла на базар три комбінезони — 52 та 56 розміру — і продала. За виручені 180 гривень пошила собі один.
1982, 18 березня — Тетяна Конарєва народилась у м. Миколаєві
1997 — почала стрибати з парашутом
1998 — піднялася в небо на літаку Як-52
2003 — закінчила Харківський авіаційний інститут; служить у Вінницькому гарнізоні
2005, 4 червня — вийшла заміж за офіцера штабу Євгена Шиляєва
2007, 31 жовтня — отримала звання капітана
2 
1
Коментарі