—?Щоб не завагітніти, кілька років пила протизаплідні таблетки. Чотири роки тому захотіла народити, але не змогла, — розказує 36-річна Зоряна Майко з райцентру Дрогобич на Львівщині.
Торік після штучного запліднення вона народила двійню. Сина назвала Богданом, доньку — Дариною. У шлюбі з чоловіком 37-річним Павлом живуть 10 років.
—?Із Пашкою познайомилися ще в універі. Почали зустрічатися, коли допоміг мені з курсаком. Питаю, як можу віддячити. Відповів, що маю піти з ним на побачення, — жінка тримає за руки сина та доньку, виходить з 5-поверхівки у центрі міста.
—?Паша з третього курсу працював в одній престижній фірмі. Заробляв непогано. Заміж не кликав, бо мав проблеми з житлом, — відпускає дітей до пісочниці. Вдивляється у кожного перехожого. Каже, їй здається, що її малюків хочуть украсти.
Розписалися спонтанно. Павлові запропонували їхати працювати у Німеччину. Мали платити 3 тисячі доларів. Перевагу віддавали одруженим. "Ми за рік зможемо купити шикарний особняк і машину", — тішився Паша. Доки жили разом, користувалися презервативами. Після весілля пішла до гінеколога, аби підібрала мені протизаплідні таблетки. Лікар умовляла: "Ти уже немолода — 26 років, чоловіка маєш. Чому тобі не родити?". Але я наполягала на своєму. Паша також тоді не хотів дітей. Не розумів людей, які живуть в ніщєті, але родять. Дивувався сестрі, в якої нема житла, чоловік торгує на ринку, а вона двоє дітей сплодила
У Німеччині працювали не покладаючи рук. Пашка йшов уранці, повертався вночі. Я допомагала одній німкені глядіти сина із синдромом Дауна. У Німеччині нас сприймали нормально. У них більшість народжують після 30.
Через чотири роки повернулися додому. На рахунку в банку зібралася чимала сума. Але за той час ціни на нерухомість виросли. Грошей нам вистачало на будинок. Новосілля збіглося з моїм 32-річчям. Запросили друзів. Вони прийшли зі своїми малими-школярами. Мені дихання здавило від заздрощів. Спочатку ми не планували дітей. Потім діти перестали планувати нас. Півроку, як кинула пити протизаплідні, а результату нема. Через таблетки відбувся гормональний збій. Лікарі розводили руками. Казали, що гормони важко поставити на місце. Усі в один голос заявляли: "Якби ви були на 10 років молодшою". Запропонували штучне запліднення. Перша спроба виявилася невдалою, тільки болю натерпілася та гроші на вітер викинула. За другим разом зародок прижився. Але на восьмому тижні стався викидень. Організм його не сприйняв. Після третього викидня 12 тижнів не підводилася з ліжка. Одного дня встала у туалет, але не дійшла. Зі страшною кровотечею мене забрала "швидка".
Для мене це була важка психологічна травма. Не хотіла нікого бачити, ні з ким розмовляти. Винуватила себе, бо скалічила своє здоров'я. Здригалася, коли на вулиці чула, як якась дитина кличе маму. Павло почав говорити про всиновлення. Але на новонароджених здорових немовлят велика черга. Це може затягнутися на роки. Вирішили ще раз спробувати штучне запліднення у Києві. Завагітніла. На шостому тижні дізналася, що ношу двійню. Майже цілу вагітність пролежала у лікарні. На все лікування пішли шалені гроші, Пашка брав позику в банку. Вели мову, аби продати будинок, переїхати у квартиру. У нас відбулася переоцінка цінностей.
На сьомому місяці у мене почався гестоз (пізній токсикоз. — "ГПУ"). Лікарі вирішили не затягувати і прокесарили. Богданчик важив 1300 грамів, Даринка — на 100 грамів менше. Дітей перевели у відділення для недоношених, поклали у кювезики. Десь із тиждень вони ще не могли самостійно дихати. Швидко набирали вагу. Через місяць нас виписали з лікарні. Дітки мали по 2 кілограми. Відтоді щоночі прокидалася від сну, що не можу завагітніти. Наче бігаю по лікарні з кабінету в кабінет, а лікарі заперечно хитають головами. Дітей будила, аби переконатися, чи дихають. Щоби побороти страх, почала ходити до психолога.
2 
1
Коментарі
1