"Начальний пластун — це головна посада у "Пласті", на зразок королеви у Великій Британії, — пояснює провідний науковець компанії "Ай-Бі-Ем" Любомир Романків, 78 років. — Виконавчої влади він не має, проте повинен стежити за діяльністю "Пласта" в дев"яти країнах, де той є".
Минулої суботи у Львові відбулася інавгурація Романківа на начального (головного. — "ГПУ") пластуна. Жителя США обрали на цю посаду втретє. Спілкуємося на літньому майданчику біля Порохової вежі у старій частині міста.
— Неподалік звідси була гімназія, у якій я навчався за часів німецької окупації, — показує в бік скверу біля театру ім. Заньковецької. — Учителі не відпускали нас гуляти до парку, бо німці там розстрілювали людей. Одного разу я йшов до гімназії і побачив трупа.
Любомир Романків народився у Жовкві на Львівщині. Коли 1944-го до Галичини наблизилися радянські війська, родина перебралася на територію сучасної Польщі, далі до Відня.
— Тато працював адвокатом. Думали, совіти тут ненадовго. Спакували валізу й зачинили хату. Були впевнені, що скоро повернемося. Відень щовечора бомбардували. Мусили пересиджувати в бомбосховищі. Але страху тоді не відчував. Скоріше інтерес. Хотілося якнайшвидше вилізти й подивитися, що поруйновано.
1948-го Романківи виїхали до Канади.
— Жили дуже бідно. Я мусив підробляти в боулінг-клубі. Тоді не було автоматики, яка розставляла кеглі. Сидів на підвищенні, збирав їх і ставив на місце. Заробляв 25 центів за годину.
По закінченню докторантури в університеті штату Массачусетс дістав 12 запрошень на роботу. Обрав компанію "Ай-Бі-Ем".
— Тоді комп"ютери займали цілі кімнати. Магнітні головки для дисків намотували вручну під мікроскопом, над цим працювали сотні жінок. Коли натискаєте клавішу на клавіатурі, на вас уже працює вісім моїх патентів. Удома я комп"ютера не маю. Інакше не було б часу на сон.
Єдиний раз відчув, що таке бути п"яним, у 30 років
У Романківа паспорт громадянина Канади, а живе в американському місті Браєркліф Манор.
— У документах мене часто хочуть записати як Romankin або Romankiv. Я прошу виправити на Romankiw. Так писалося наше прізвище польською і німецькою. Українці в Америці забувають своє коріння. Третє покоління емігрантів не знає української. Згадують тільки, що їхні діди говорили якоюсь незрозумілою мовою.
Відвідує Україну майже щороку.
— Уперше повернувся 1972-го. Українці видалися сірими й пригніченими. За мною приставили опікуна, який мав стежити, аби я не пішов куди не треба. Одного вечора він каже: "Бачу, ви дуже втомлені. Залишу вас на кілька годин". Я швидко переодягнувся в білу сорочку та сірі штани, аби не виділятися в натовпі. Знайшов таксі й помчав до родичів. Коли опікун повернувся — сказав, що бачив гарний сон.
Каже, ніколи не був одруженим.
— Мусив обирати — сім"я чи робота. Мені тато наказував до 21 року не пити алкоголю, ніколи не вживати тютюну та наркотиків і не грати в карти. Єдиний раз відчув, що таке бути п"яним, у 30 років. Це було 31 грудня. Купив пляшку якогось алкоголю, взяв чарку на 1 унцію (28 г. — "ГПУ") і пив перед телевізором по чарці кожні півгодини. Після п"яти доз відчув, що час спати. На ранок почувався так, ніби мені били по голові молотом. Відтоді знаю, що моя норма — 1 унція.
1 
1
Коментарі
2