Туркменка Крістіна Карнаух, 23 роки, — повія. Вона стоїть на узбіччі уманської траси на виїзді з Кіровограда. Жінка ВІЛ-інфікована, проте виходить на трасу щодня. Заробляє собі й другові на наркотики і на утримання двох своїх синів — Колі та Данила. Погоджується говорити за 50 грн — стільки коштує година її роботи.
— Крістіна — твоє справжнє ім"я?
— Казала одному Альона, другому — Таня, третьому — Свєта. Почала сама плутатися, — говорить російською. — Повії називають справжні імена.
Я наркоманка вісім років, — пояснює, чому стоїть на трасі. — З пристойної сім"ї, менеджер за спеціальністю. Усе на наркотики спускала. У подружки вкрала плащ шкіряний, — закашлюється.
Суд скерував Крістіну на примусове лікування і дав три роки умовно.
— Як випустили, познайомилася з Серьожкою, через півроку розписалася. Коли була вагітною, не кололась — хотіла здорову дитину. Синові Колі завтра виповнюється 5 років, іншому, Данилку — два і чотири місяці. Тато Данилка сидить. Бив мене, двічі ламав ніс.
Повз нас проїздять автівки, сигналять.
— Досі живеш із Сергієм?
— Ні, — запалює вона цигарку, — розійшлися. Он міліція, забирає у нас гроші, — показує на "газик", що загальмував. — Скільки є, стільки й заберуть.
Двоє чоловіків підзивають Крістіну. Про щось шепочуться.
— А ти хто така? — кивають на мене.
Показую посвідчення кореспондента "ГПУ". Міліціонери від"їжджають.
— Сказала, щоб приїжджали о десятій. Зараз у мене нічого нема. Коли починала працювати, брали по 10 гривень. Недавно дала 30, а вони: "Ще п"ять давай, на бензин не вистачає". Натурою не беруть, нехтують.
Раніше нас стояло дев"ятеро
Згадує, як уперше вийшла на трасу.
— Зразу не знала: що почім? У дівчат спитать ніяк: конкуренція страшна, — дістає цукерку-смоктульку, кидає до рота. — Раніше нас стояло дев"ятеро, зараз — чотири. Половину посадили, половина померла. Мені дівчина Віка розцінки розказала. Її машина ще торік збила. Зараз лежить, кістки тазу роздроблені.
У свої 23 роки Крістіна має двох дітей, цироз печінки, ВІЛ, двічі судима і перебуває в розшуку. Дітей виховує її мати. Каже, діти — здорові.
— Медики дозволили переписати карточку. Листки, що в них мати — ВІЛ-інфікована, повиривали. Але все одно пальцями на них тикають, у садочок не беруть. У пісочниці граються тільки вони вдвох. Усі тікають.
До нас підходить юнак років двадцяти з гаком. Човгає кросівком об бордюр.
— Нас двоє, нам потрібна одна, — кидає.
— Ви тверезі? — допитується дівчина.
— Майже, — сміється хлопець.
Крістіна йде працювати "оптом". Каже, що повернеться за півгодини, з"являється через півтори. Хвалиться, що заробила 90 грн. Жінку щось турбує, вона крутиться на сидінні.
— Там Андрій мене чекає, — показує на кущі. — Андрію, не губися, — кричить у темряву. — Скоро поїдемо додому. Я з ним живу, — пояснює. — Знайомі 12 років. Живемо у його бабці. Андрій теж наркоман.
Розповідає, що колись їздила до Києва на "гастролі". Там по 150 грн платять. Тільки нічого не заробила, бо довелося за квартиру платити, за сутенера.
— Попереджаєш клієнтів, що ВІЛ-інфікована?
— Я працюю з презервативом, — каже вона. — І тільки оральний секс. Два тижні тому поховали дівчину, яка тут стояла. Проститутка живе 5 років. Найчастіше помирає від туберкульозу. Я вже доживаю. Шкода дітей. Що їх чекає? Інтернат, тюрма. У мене матері — 65, батько — паралізований, 4 роки після інсульту. Ще маю молодшого брата.
За день Крістіна заробляє 160 грн на наркотики собі й Андрієві. Решту віддає дітям. За день виходить 200 гривень — 10–15 клієнтів. Повія має постійних клієнтів. Багато знають, що вона хворіє.
— У секреті нічого втримати не можна. Дівчата кричать: "У неї СПІД, їдь зі мною".
— Траплялася людина, яка сказала: "Кидай, я буду тебе утримувати"? — цікавлюся в жінки.
— Так, позаторік. Звали Миколою. Сиділа в нього вдома, скучно. Знову прийшла сюди.
До нас підбігає білявий юнак.
— Андрію, йдемо вже додому, — піднімається Крістіна. Бере в мене 50 грн і дві шоколадки.
8 
35413
Коментарі
3