Сергій Литвинюк, 43 роки, — директор київського рок-гурту "Вій". "А ще я лагоджу комп"ютери друзів та приятелів", — усміхається чоловік, сидячи поблизу під"їзду чужого будинку на Троєщині.
Сергієй одягнений у потерту коричневу джинсову куртку, яку 15 років тому привіз товариш із Америки. У руках велика чашка з кавою. На голові чорний блейзер із оранжевим надписом "ШБ — Українська шоу-біржа".
— Я ще й там працюю, — пояснює він російською. — Веду веб-сайт однієї компанії.
Ще з кінця 70-х, школярем, Сергій Литвинюк захопився рок-н-ролом та рухом хіпі. Відтоді носить довге волосся, нині заплетене, й прізвисько "Літл" (маленький).
— Мій тато — військовий, об"їздили з ним пів-СРСР. У 1970 році наша родина жила в Свердловську. У восьмому класі я вперше поїхав автостопом до Пітера. Хотів послухати "Акваріум", "Кіно", — розповідає.
У Ленінграді, провадить Сергій, його вразило те, що на Невському проспекті тамтешні хіпі запропонували покурити "трави".
— Я був у джинсах, довговолосий, у фенічках з бісеру. Мабуть, упізнали свого.
Із іронією розповідає про те, як уперше спробував "кока-колу".
— Дальнобійник віз нас зі Львова й подарував пляшку. Я її приніс додому й півроку боявся відкрити. Було шкода.
1981-го Сергій вступив до Київського політехнічного інституту на вечірнє відділення. Пройшов шлях від лаборанта до інженера. Одночасно продовжував хіпувати.
— Трохи не жив на трасі, між Києвом і Пітером, — каже він, сьорбаючи каву. — Уже гаішники мене пізнавали. Міліція затримувала й видворяла за межі міста. Але я повертався.
У Ленінграді Литвинюк облюбував кафе "Сайґон" і довколишній парк. Там ще з 60-х збиралися перші радянські бітники. Пізніше "тусували" Віллі Токарєв, Борис Гребенщиков, Костянтин Кінчєв, Віктор Цой, представники богеми.
— Там бував часто син поета Йосипа Бродського. Басманов його прізвище, по мамі, — пояснює Літл. — Я у нього навіть жив якось. Його хата — притон хіповський, на Ліговці. "Басманнік" називався.
Сергій поправляє окуляри й усміхається:
— Коля Васін, головний бітломан Союзу, приймав мене в рок-н-рольщики. Офіс Колі на Пушкінській. Масивний стіл, грає музика "Бітлз". А зверху раптом опускається величезна ложка, в яку наливається водка. Я випив, ми поцілувалися із Васіним, і він оголосив мене дійсним рок-н-рольщиком.
У 1987-му в Києві Литвинюк познайомився із майбутньою дружиною Катериною Печоркіною. "Прийшов на хіповську тусовку й побачив пітерську баришню. Їй ніде було зупинитися. Я сказав — живи в мене".
Багато друзів Літла загинуло від рук злочинців на трасах, у потягах. 1988-го, дорогою з Прибалтики до Ленінграда, на безлюдній трасі невідомі намагалися пограбувати Сергія й зґвалтувати Катю. Та вони відбилися.
Катін двоюрідний дядько — скульптор Ернст Неізвєстний
— Найчастіше хіпі били "любери". Був такий рух, започаткований хуліганами з Люберець, — пояснює Літл. — Якось у Москві під готелем "Космос" вони піймали мене. Побили й прочитали лекцію, що нехорошо вести західний стиль життя. Правда, дали на дорогу три рублі.
Найбільш насторожене ставлення до "довговолосих" було в пролетарських містечках, на Півдні України, стверджує Литвинюк. Надто ж — у шахтарських селищах.
— А якось я "застопив" болгарського дальнобійника, з Москви до Києва, — розповідає Сергій. — Усю дорогу він мене поїв ракією, їхньою самогонкою. Довіз до Андріївського узвозу. Я випав з кабіни, а він ще дав на прощання велику пляшку. І я з нею поповз узвозом нагору. Бо нагорі, в кафе "Світлиця", збиралися "наші люди" — хіпі, панки.
Литвинюк дістає з внутрішньої кишені куртки пачку "Мальборо", закурює. Каже, 1989-го одружився з Катериною. На весілля до Києва приїхали музиканти пітерського гурту "Ноль". Дружкою була дружина лідера гурту "Вій" Дмитра Доброго-Вечора, Тетяна.
— У 1990 році в нас народилася донька Даша. Невдовзі переїхали до Пітера, — продовжує Літл. — Катін двоюрідний дядько — скульптор Ернст Неізвєстний. А тітка мешкала в домі, де свого часу жив Кіров. Там величезні квартири й стеля під сім метрів.
Сергій зізнається, що багато пив. "Останній запій тривав рік. Я став закінченим алкоголіком. Рідні мене вже поховали", — незворушно пояснює він і чиркає синьою запальничкою. Дійшло до розлучення з дружиною.
1996-го Літл у Києві на Петрівці потрапив під машину. Був п"яний, намагався зупинити таксі.
— Машиною, яка на мене наїхала, керував полковник Збройних сил. Теж п"яний, — весело каже Сергій. — Тому розійшлися полюбовно. Він оплатив лікування. Опритомнів я у реанімації. Мав перелом черепа, — пояснює Литвинюк. — Коли повернувся додому, в голові щось як клацнуло. Із алкоголем наче відрізало. Тепер живу з батьками в трикімнатній квартирі на Борщагівці. Колишня дружина, Катерина, теж змінила стиль життя. Вивчилася на економіста й зайнялася в Петербурзі автобізнесом.
— У нас ділові стосунки. Маємо спільне "підприємство" — доньку, — усміхається Літл. — Потроху допомагаю їм. Даша вчиться в інституті в Пітері. Але в якому саме, не пам"ятаю.
Питаю, як ставиться до нинішніх хіпі та панків.
— Смішні вони. Тоді не було вибору: або завод, водка й футбол — або ця фігня. Нині є де себе реалізувати.
1964, 8 травня — Сергій Литвинюк народився у Москві, в родині військового
1981 — закінчив СШ N164 в Києві, на Чоколівці
1981 — вступив до Політехнічного інституту, факультет оптичного приладобудування
1989 — одружився з Катериною
1992 — переїхав на батьківщину дружини, до Ленінграда
1994 — розлучився; повернувся до Києва
1996 — потрапив в автомобільну аварію на Петрівці
1997 — зайнявся веб-дизайном
2001 — став директором гурту "Вій"
4 
35413
Коментарі
5