Родичі називали "Діді"

— Мирослав Володимирович був схожий на мудреця: сива борода, окуляри, невеличкий зріст. Він умів приворожувати людей. Перехожі на вулиці часто зупинялися й дивилися йому вслід, — каже філософ Тарас Лютий, 45 років. З 2002-го працює в Інституті філософії ім. Григорія Сковороди. Останні п'ять років жив по сусідству з Миро­славом Поповичем.

— Він мешкав на другому поверсі, а я — на восьмому, — розповідає Лютий. — Мирослав Володимирович щоранку виводив на прогулянку песика, якого взяв із притулку. А потім займався на стадіоні біля будинку. Його часто можна було зустріти на ринку. Ходив туди з візочком. Продавчині з ним віталися.

Коли зустрічалися на сходах, завжди розмовляли кілька хвилин. Після таких бесід у мене лишалося радісне відчуття. Останній раз теж говорили в під'їзді. Мирослав Володимирович сказав, що їде на роботу, бо має написати звіт. Був вражений. Директор Інституту філософії міг би доручити це комусь зі своїх підлеглих. Але він не цурався й такої роботи. До всіх справ підходив легко, але відповідально.

Близькі друзі та родичі називали Мирослава Поповича "Діді".

— Прізвисько придумала онука, — каже Тарас Лютий. — У кабінеті Мирослава Володимировича багато років висить її малюнок. На ньому зображена істота зеленого кольору. Схожа на жабку, симпатична. Поряд напис: "Діді".

Мирослав Попович мешкав на вул. Миколи Семашка у Святошинському районі столиці. Кияни зареєстрували петицію про її перейменування на честь філософа.

×