Посол Аргентини в Україні Ліла Ролдан Васкес де Муан, 56 років, народилася в Сан Міґель де Тукуман — столиці найменшої аргентинської провінції Тукуман. За площею вона приблизно як три Києви. Живе за рахунок цукрової тростини.
— Удома мене оточували українці: вчителька мого чоловіка з гри на фортепіано, викладачка російської мови й моя перукарка, — каже іспанською сеньйора Васкес. Розмовляємо в її робочому кабінеті у посольстві. — В Аргентині живе велика спільнота українців — 250–300 тисяч. У 1990-х наш уряд прийняв програму, яка полегшувала імміграцію ваших співвітчизників.
Послом в Україні Ліла Ролдан Васкес де Муан працює другий рік. До Києва уперше приїхала 2001-го — із чоловіком 60-річним Бернаром Роже Муаном. Туристами побували в Ялті, прогулювалися Кримом.
— Найбільше вразила Лавра та Свята Софія, — говорить про Київ. — А ще метро — добре організоване, можливо, навіть краще, ніж у Буенос-Айресі. Мене це здивувало, бо Україну уявляла погано розвиненою далекою східною країною.
Каже, за 6 років столиця України змінилася.
— Коли вперше приїхала, майже не було імпортних продуктів. Люди купували все на ринках. Нині є торгові центри. Тоді тільки ЦУМ був відкритий, — ділиться враженнями. — А ще в Києві будівельний бум, який змінює знайомий пейзаж. Я пам"ятаю невелику церкву на Печерську. Колись вона була як на долоні. Тепер навколо з"явилися будинки. Але мені подобається, коли історичні частини міста залишаються незмінними.
У 5 років Лілу Ролдан привели до школи танцю. Дівчина зростала із братами-близнюками. Вони на 2 роки молодші. Обидва нині працюють адвокатами: один у компанії, другий — у суді.
— Життя з ними було жахливим. Вони постійно ламали мої ляльки, скубали за косички, — згадує. — Зазвичай, коли вони гралися, я читала. Мама управляла аптекою. Батько мав кілька компаній, ресторани. Ми його майже не бачили. Коли була маленькою, мені його бракувало.
По закінченні школи Лілу вагалася, ким стати: актрисою чи дипломатом.
Мені краще вдаються десерти
— Обрала останнє. Мама розповідала, що з дитинства хотіла стати дипломатом. Хоч ані серед родичів, ані серед друзів таких не було, — продовжує посол.
Із майбутнім чоловіком, французом Бернаром, Ліла Ролдан познайомилася на пляжі в Ріо-де-Жанейро. Працювала у посольстві в Бразилії, а він приїхав до міста у справах.
— Небо в хмарах, хоча дощу не було. Бразильці в таку погоду на пляжі не ходять, — розповідає. — Сиджу з книжкою, а тут Бернар із води виходить. Сказав, що наступного дня летить до Аргентини. Я порадила, які місця варто відвідати. Потім він подзвонив, прийшов... Ми 10 років одружені. Із дня знайомства до весілля минуло 2 роки.
Син Пабло перейшов до 3 класу французької школи в Києві. Учить українську й англійську, бере уроки іспанської. Щодня до нього на 2 год. приходить київська студентка читати українською.
— Йому подобається скейт. У вихідні Пабло їздить на Майдан, де зустрічаються скейтбордисти. Я чекаю на нього, доки він накатається.
Чоловік сеньйори Васкес працював у компанії, яка торгувала літаками та поїздами. Нині допомагає розробити інтернет-сторінку посольства.
До України Ліла Ролдан Васкес працювала в Мексиці, Іспанії та Бразилії.
— Україна абсолютно не схожа на ці країни, — зауважує. — Латиноси відкриті, експресивні, шумні. Їм подобається музика, гуляння. Так само з іспанцями. Слов"яни стриманіші, їм важче розкритися. Але вони гостинні. І тому, напевно, розвивають глибші стосунки.
Каже, в Україні бракує ресторанів.
— Для аргентинця, якщо не попоїв м"яса, — значить, узагалі не попоїв. Але в нашій сім"ї таке правило не діє. По-перше, мій чоловік — не аргентинець. По-друге, я належу до нового покоління. Чоловік краще готує, ніж я. Коли приходжу додому, все вже на столі. Зате мені краще вдаються десерти. Продукти купуємо на ринку або в супермаркеті. Але найбільша проблема — це автопробки на дорогах.
2 
1
Коментарі