Ексклюзиви
Неділя, 22 липня 2007 18:04

Поет Зарахович шукав Хрещатик у Ленінграді

Автор: фото: Євген КОЛЕСНИК
  Олексій Зарахович розповідає, що до революції на набережній Дніпра в його прабабусі вкрали шубу
Олексій Зарахович розповідає, що до революції на набережній Дніпра в його прабабусі вкрали шубу

Поет Олексій Зарахович, 38 років, їздить містом переважно на велосипеді.

— Це ще з дитинства, — каже він, дбайливо припарковуючи сірий "бергамонт" біля столика кафе. — Починав із рудого "орльонка". Тепер ось цей, німецький. Дружина теж їздить.

Олексій пише російською. Проте вважає себе представником української культури.

— Я — київська людина. Йдеш Хрещатиком в осінню пору — й вчуваються рядки Плужника. Йдеш Андріївським узвозом — й виникає образ Булгакова.

На Зараховичеві сірі джинси, сіра футболка. За плечима висить болотяного кольору рюкзак. Олексій роззирається з тераси кафе. За загородкою — мигтіння подільських вулиць.

— На Подолі до цього часу є будинок, де жила моя прабабуся по батькові, Хургіна. Це на вулиці Борисоглібській, 19–21, — Зарахович дістає з рюкзака пачку "Мальборо". — Розповідала мені, як їй подарували шубу років у 15. Вона вийшла на набережну, яка до революції була досить небезпечним місцем. Шубу тут же зняли. Прибігла додому в сльозах.

Зі своїм майбутнім чоловіком, землевласником з Чернігівської губернії, прабабуся зазнайомилася, виходячи після уроків із гімназії.— Дід по лінії мами — військовий льотчик Олександр Іванович Биков. Він звільняв Київ і закохав мене в нього.

Виріс Олексій на Печерську. Перший вірш написав у дев"ять років. А 1990-го Зараховича опублікували в "Антології російського верлібру" в Москві.

Олексій з усмішкою згадує, як за рік до того зателефонував відомому поету Олександрові Кушнєру в Ленінград і запропонував зустрітися. Кушнєр погодився. Наступного дня Зарахович разом із дружиною літаком прибув до Ленінграда.

— Кушнєр попередив: прочитаю ваші 10 віршів, і все, — згадує Зарахович. — Прочитав. Сказав: ще! Потім пильно на мене подивився й прорік: писати ви вмієте, але по-справжньому розкриєтеся після 30-ти. Я трохи розстроївся, бо було мені тоді ледь за 20...

Олексій випиває таблетку аспірину. Пояснює, що для розрідження крові. Каже, завжди хотів стати лікарем, а "Довідник фельдшера" був однією з улюблених книг. Іронічно зазначає, що єдиний факт, котрий виправдовує навчання на філологічному факультеті, — знайомство з майбутньою дружиною, теж студенткою педінституту імені Горького.

Перша збірка поезій Зараховича — "Машини й озера" — вийшла 1992 року. Рекомендацію до вступу в Спілку письменників давав поет Леонід Вишеславський. Другий рекомендант — поет Олексій Довгий.

— Заяву про вступ до Спілки я написав і благополучно про неї забув, — розповідає Зарахович. — Як кажуть, минули роки. Одного разу прийшов із рибалки, випивши, звісно. А мама дзвонить, каже: тебе прийняли до Спілки письменників. Довелося продовжити дегустацію...


Риболовлею захоплюєшся?

— У чотири роки мені подарували вудочку. Це було на дачі. Ми підійшли до річки. І — все. Мене вже не можна було відтягнути від води.

"Довідник фельдшера" був однією з моїх улюблених книг


Найбільший улов який був?

— Якось у Миргороді на річці Хорол ловив гідровелосипеда. І піймав величезну щуку. Вона була трохи менше мого зросту. А в мене метр 89. По центральній вулиці Гоголя доволочив я її до хати. Наступного дня на тій же вулиці якийсь мужичок питав мене скептично: "А що ти збираєшся на свій спінінг впіймати? Ось учора тут хлопець тягнув рибину — 2 метри з чимось!".

Олексій зазначає, що нині все менше місць у межах Києва, де йому подобається ловити рибу. Раніше любив це робити вночі — ловив чехонь із пристані в Осокорках. Але тепер там майже суцільні володіння "нових малорусскіх".

А де працюєш?

— Починав учителем. Потім подався на телебачення. Знімав кліпи, займався рекламою. Короткий проміжок часу працював кореспондентом однієї з київських газет. 1990 року їздив із журналістським завданням у Таллінн через Ленінград. У Ленінграді, в Домі літераторів, зустрів поета-авангардиста Аркадія Драгомощенка. Він пригостив портвейном. Я взяв ще пляшку горілки. А Драгомощенко взяв "запивку" — ще портвейну, — усміхається Зарахович. — Пам"ятаю, що всі десь зникли. Я їду в метро і розпитую в пасажирів: коли ж Хрещатик, на якій я лінії? Але до Таллінна я таки втрапив...

Олексій весь час зводить мову на культурологічні теми, переважно про поезію. Розповідає про проекти, які постійно придумує. Зокрема для телебачення, де робив кліпи на вірші українських поетів 1920-х–1930-х років.


А мешкаєш де?

— На Рибальському півострові. Є донька Олександра. Вона вчиться в школі, відмінниця. Є кіт, вірніше кішка — Мурзя, сибірської породи. Ми з дружиною напередодні весілля йшли, й на Дарниці мужик стояв із кошеням, худющим таким. Він подивився на мене й сказав: вам це потрібно. І подарував кошеня. Їдучи в метро, на колінах у дружини, воно подряпало її абсолютно новий плащ...


Книжку нову скоро видаси?

— Думаю, так. Вона вже написалася.

Зарахович збирається від"їжджати, доки не почалася злива. Підкочує холошу джинсів, щоб не чіпляв велосипедний ланцюг. Випиває 50 грамів.

— Ех, пракачусь! — усміхається наостанок і тисне на педалі. — Загалом, я акуратно їжджу. Роки вже не ті...


1968, 31 серпня — Олексій Зарахович народився в Києві

1985 — закінчив СШ N51

1985 — вступив до педінституту імені Горького, філологічний факультет

1987–1989 — служба в армії, у Ворошиловградській області

1990 — одружився з Альоною

1992 — видав книжку "Машини і озера"

1994 — народилася донька Олександра

1997 — вступив до Спілки письменників України

1997 — з"явилася друком збірка віршів "Табукатура"

2003 — вийшла книга "Ріка весняного завіту"


Зараз ви читаєте новину «Поет Зарахович шукав Хрещатик у Ленінграді». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода