— З мене зробили героя, а я просто виконав свій обов'язок перед країною, — розказує 16-річний Дмитро Голубничий зі Львова. Навчається в 10-му класі музичної школи-інтернату ім. Крушельницької. Грає на бандурі. 20 лютого був на передовій під час сутичок на Майдані. Коли снайпери відстрілювали активістів на вул. Інститутській, допомагав виносити поранених. Був із батьком.
У п'ятницю після 16.00 у Дмитра закінчуються уроки. Хлопець просить зустрітися на місцевому майдані в центрі міста.
— Часто приходжу сюди. Друзі не дуже мене розуміють, — стає на одне коліно біля підніжжя пам'ятника Тарасові Шевченку. Запалює свічку поряд із символічним меморіалом Небесній сотні. Кілька хвилин мовчить.
— Молитися не вмію. Я атеїст. Читав колись історію стародавнього світу. Там говорилося, що за часів Ісуса жили три історики. Але чомусь жоден про нього не написав. Тому вірю, що є якась третя сила. Не називаю її Богом. Не молився і на Майдані. Знав, що зі мною все буде добре — я везучий.
До Києва їздив двічі. Уперше втік із дому 21 січня. Його підвіз автівкою львів'янин. 18 лютого з Дмитром поїхав батько.
— Мама не хотіла самого пускати. Але знала, що все одно не залишуся вдома. Тому наказала татові їхати зі мною, пильнувати.
Зранку в четвер снайпери почали стріляти. Батько ще спав у консерваторії, я не хотів його будити. Пішов з одним хлопцем. Він кидав коктейлі, а я прикривав нас дерев'яним щитом. Коли від куль почали падати люди, стали виносити поранених. Тато прибіг, як тільки йому сказали, що я на передовій, — Дмитро потирає руки від холоду. Ховає до кишені синьо-жовтої куртки. У ній був на Майдані. — Коли приїхали додому, тато зайшов перший до хати і влаштував провокацію. Сказав мамі, що я лишився в Києві. А сам знімав на камеру, як я заходив. Мама плакала, обнімала мене, раділа, що вернувся.
Після повернення школяреві довелося відвідувати психолога.
— Там було багато жаху, крові. Коли вночі закривав очі, бачив дим, чоловіка, який падає від кулі. Психолог не допоміг. Полегшало, коли сходив на могилу до Юрія Вербицького (львів'янин, герой Небесної сотні. — "ГПУ"). Посидів, подумав.
Хлопець поспішає додому. Має допомогти матері з меншими дітьми. У родині ще четверо — 13-річний Андрій, 6-річна Софія, на рік молодша Анна-Марія та Мирослав, 3 роки. Мати Віталія — співачка, батько Олександр — цимбаліст.
— У мене була дівчина, але ми розійшлися. Зараз не намагаюся собі когось знайти, трохи голова не тим забита, — каже наостанок Дмитро і йде до трамвайної зупинки.
1 
1
Коментарі