Перед смертю Зиновій Антонюк рік не виходив з дому

 

На 86-му році помер політв'язень, публіцист і перекладач Зиновій Антонюк. Сім років відбув у радянських таборах. Виховав двох синів. Мав онука.

— Зиновій Павлович мав зіпсоване здоров'я з юності, — розповідає друг і колега 67-річний Євген Захаров. — Хворів на туберкульоз кісток. У таборі через це страшенно мучився, але нікому не розказував. Останній рік не міг вже виходити надвір, але голова працювала, як і раніше. Цікавість до життя залишалася до останніх днів. Любив поговорити про те, що відбувається зараз в Україні. Завжди мав власну думку.

Зиновій Антонюк народився в Польщі. Закінчив Львівський політехнічний інститут. У 1960–1970 роках брав участь у поширенні самвидаву, передавав за кордон місячник "Український вісник". 1972-го його арештували. Засудили до семи років таборів і трьох — заслання. На волю вийшов 1982-го. У столиці працював нормувальником і слюсарем на заводах. 1990-го став депутатом Київради. Згодом працював в Українсько-американському бюро захисту прав людини.

— Я працював із ним у бюро з 1993 року, — говорить Євген Захаров. — Він був його співголовою, а я — головним редактором видання "Права людини в Україні". Цей журнал ми із Зиновієм Павловичем видавали три роки. Він блискуче знав українську мову. Робота з ним стала святом. Був дуже відповідальний. Багато всього знав, особливо з історії. Але водночас був скромний. Не любив показових зборів. Українську правничу фундацію називав ресторанною за непристойні витрати на харчування під час з'їздів. Відмовився від усіх нагород, які йому пропонували.

×