35-річний голова ради Козацького братства бойового звичаю "Спас" Олександр Корнієнко переїхав до Києва чотири роки тому. В Запоріжжі, звідки чоловік родом, він працював завучем дитячої спортивної школи.
На Сашкові спортивний костюм із червоними смугами. Бесідуємо в кав"ярні "Барабан" у Києві. На стіл він кладе чорну папку, зверху — книжку Олександра Косухи "Вільний спосіб життя". Замовляє негазовану воду, відмовляється від кави.
Каже, що після армії прочитав статтю про козацькі бойові мистецтва в журналі "Техника — молодежи". Її автором був Леонід Безклубий із Одеси. Вирішили зустрітися з ним. Дід Безклубого до революції був членом Козацького клубу Одеси. Знав секрети бойових мистецтв.
— Він нас дуже підозріло зустрів, — згадує Корнієнко. — Але потім багато розказав. Я чотири блокнотики посписував. Почали самі шукати бойові традиції по селах України. З Кубанню включно, — уточнює Корнієнко. — Приїздимо в село. Сидить п"яненький дід. Питаємо: "Діду, у вас билися? Ану покажіть". Так виник рукопашний "спас". Ходимо по склу, розбиваємо молотом шлакоблоки на животі. Ламаємо палиці ударом об тіло. Тут і фокус є, — пригублює воду Сашко. — Але більше правди.
Згадує кумедний випадок у Запоріжжі, в 1997-му.
— На Фестивальному майдані Віктор Павленко перебиває Олександрові Притулі ковальським молотом шлакоблок на грудях. Вітя повертає голову і дивиться, чи знімає його камера. Він дуже любить потрапляти в об"єктив. Шлакоблок сповзає, і Павленко б"є Притулу прямо в сонячне сплетіння.
Корнієнко сміється:
— Притула сідає і починає крити матом. Добре, що лишився живий.
До 36 років досягне всього, чого хоче
Коли виник конфлікт із Тузлою, "спасівці" на чолі з Притулою їздили на острів. Зустрічалися з козаками, з їхнім отаманом Громовим. Олександр запевняє, що порозумілися з ними.
Від кримінального світу були пропозиції?
— Були, але ми відмовлялися. Від 1997-го працювали з нардепом Анатолієм Єрмаком.
Лунає дзвінок. Корнієнко вимикає мобілку.
— Коли він загинув, я один з перших приїхав на місце автокатастрофи. Гадаю, то був замах.
Битися на вулиці доводилося?
— У Запоріжжі в автобусі захищав кондуктора. Біля Преображенського мосту люди здали мене ментам "під білі рученьки".
Каже, братство планує викупити на Київщині землю.
— Будемо розбудовувати табори для молоді. Віталік Єрмак, молодший син Анатолія Єрмака, теж братчик. Ми його взяли ще "горбатим і кривим", — усміхається Корнієнко. — А зараз міцний козак.
Купив собі в Києві квартиру?
— Ні, дім, — заперечує Олександр. — Є земля, посаджу сад. Закінчу ремонт, а тоді візьмуся за дітей. Їх буде троє. Так моїй мамі один дід наворожив. Глянув на мою фотографію і каже: "До 36 років досягне всього, чого хоче. А далі буде так, як допоможуть друзі". Напророкував, що одружуся пізно й матиму багато дітей.
Коли одружився?
— Торік восени. Дружина Ольга — заступник голови правління готелю "Санкт-Петербург". Вона із села Крилос під Галичем. Справжня українка. Розуміємо одне одного з півслова.
1971, 13 червня — Олександр Корнієнко народився у Запоріжжі в родині робітників
1986 — закінчив 8 класів Запорізької школи мистецтв N79; вступив до Запорізького індустріального технікуму
1990–1992 — служба в армії
1992–1994 — працював в охоронних структурах Запоріжжя
1994 — старший тренер, завуч Запорізької ДЮСШ "Спас"
2003 — закінчив спортивний факультет Запорізького держуніверситету; переїхав до Києва
2006 — одружився з Ольгою
8 
35413
Коментарі