— У метро Стокгольма, коли воно не працює, можна взяти довідку. Замовити таксі. А кошти метро повертає. Це повага до людей, якої в Україні ще немає, — розповідає киянин 65-річний Микола Подрезан.
Пересувається на візку. 5 липня на столичному майдані Незалежності завершив подорож 26 країнами. У рамках проекту "Планета Земля — погляд з інвалідного візка" збирав дані про пристосованість міст для людей з інвалідністю.
З Миколою Подрезаном зустрічаємося в його квартирі поблизу станції метро Хрещатик. Двері на шостому поверсі відчиняє дружина Наталія Грязнова, 52 роки. Проводить до кімнати з відкритим балконом. Біля дивану — ввімкнений комп'ютер. В'їжджає Микола Володимирович. Запитую, чи зручно постійно користуватися ліфтом.
— Якби й пропонували квартиру на нижчому поверсі, не погодився б. Це сімейне помешкання, батькове, — відповідає чоловік. — Невеликий безлад маємо. Диван розкладений постійно. Коли є вільний час, лежу, бо турбує травма. Пошкодив хребет 26 років тому в автокатастрофі. Однак у депресію не впадав. Завжди був активним.
2004-го мене вибрали для київського етапу всесвітньої естафети вогню Олімпійських ігор в Афінах. Мав відрізок на вулиці Великій Васильківській. Згодом вигадав проект "Планета Земля — погляд з інвалідного візка". Його підтримало Міністерство закордонних справ.
За сім років Микола Подрезан разом із дружиною побував у 34 містах. Там передавали вогонь Олімпіади 2004 року.
— Одне місто пропустили — Москву, — продовжує Микола Володимирович. — Якби зараз з'явився там з українським прапором на вулиці, мав би проблеми. Сьогодні полум'я миру і Москва — це різні речі.
Подружжя подолало понад 230 тис. км. 2016-го подорож перервали через загострення травми Миколи Володимировича. Тоді переніс п'ять операцій.
— Як інженер-будівельник хотів оцінити, наскільки пам'ятки культури в різних країнах зручні для інвалідів, — каже. — У Венеції відвідували собор Святого Марка. Наткнулися на високий поріг. Одразу викликали тесляра. Він прийшов із сокирою і пилкою. Із дощок на місці гвіздками збив пандус. Поклав на нього шмат килима. Через п'ять років знову туди приїжджав. Так і стоїть той пандус. Ніхто не узгоджував конструкцію. Головне, щоб людина могла проїхати.
В Індії всюди сотні безхатьків, сміття. Однак всі історичні пам'ятки ЮНЕСКО адаптовані.
Мали неприємність. Приїхали до мавзолею Тадж-Махалу. За квиток заплатили 25 доларів (близько 650 грн. — ГПУ). Для індійця він коштує 50 центів (13 грн. — ГПУ). Територія величезна, все під візок підлаштовано. Пандуси — широкі, псують фасад будівлі. Підходимо до входу, а мене всередину не пускають. Виявилося, туди заходять тільки босими, а я ж не можу роззути візка. Ми обурились, бо квиток нам продали і нічого не сказали. Наталка підняла шум. Підійшов офіцер. Запропонував узяти мене на руки і пронести всередину. Я відмовився. Дав їм пораду — купити візка, який усередині стоятиме чистий. Туди можна було б пересаджувати інвалідів.
В Україні є позитивні зміни. Під час будівництва нового музею Києва я консультував його директора. Поради врахували. За моїм проханням зробили заїзди для візків у театрі Івана Франка.
Кілька років тому по вулиці Городецького реконструювали тротуар. Там гірка, тому робили сходинки. Я написав листа з матюками київській владі, бо цією вулицею часто їздив. У п'ятницю відніс листа, у приймальні влаштував скандал. У середу почали перероблювати.
2 
35413
Коментарі