"Навіть сусіди не здогадувалися, хто її брат"

 

Сестру головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича Наталію поховали в п"ятницю на Личаківському цвинтарі у Львові. Померла в неділю в Нальчику, столиці російської Кабардино-Балкарії. Чотири дні не дожила до 88-річчя.

— Із Нальчика до Львова тіло покійної перевозили автомобілем у супроводі працівників СБУ та міліції, — розповідає журналіст із Нальчика Сакен Аймурзаєв, 27 років. — Це була одна з останніх справ Секретаріату президента Ющенка. Мали дві зупинки — у Луганську і Києві. У столиці тіло ніч зберігали в приміщенні СБУ. Із Києва вирушили за півгодини до початку інавгурації нового президента. Віктор Ющенко висловив співчуття родині покійної. Янукович — ні. Думаю, він навіть не знав, що Наталія Йосипівна померла.

Ольга, мати Сакена, із Наталією Шухевич відвідувала католицьку церкву в Нальчику.

— Навіть сусіди не здогадувалися, хто її брат, — розповідає. — Це могли б неправильно зрозуміти. У церкві про все знали, для нас це була честь. Із чоловіком Наталія Йосипівна розмовляла тільки українською. У нього навіть був західняцький акцент. Часто сміялася — такий добрий, заразний сміх. Говорила, їй постійно Україна сниться.

Наталія Шухевич народилася в містечку Радехові на Львівщині, була третьою дитиною в сім"ї. 1940-го за співпрацю з Організацією українських націоналістів її засудили на 10 років каторги на Уралі та п"ять років заслання в Казахстані. Термін скоротили, оскільки була неповнолітньою. У Казахстані вийшла заміж за фельдшера Муталіфа Геграєва з Кабардино-Балкарії. Він лікував її у шпиталі від цинги. Після заслання оселилася в Глинянах біля Львова, але згодом виїхала на батьківщину чоловіка. Востаннє була на рідній землі 2002 року, коли тут правив службу Папа Римський Іван Павло ІІ. Заповіла, щоб поховали на батьківщині.

Покійну відспівують у греко-католицькій церкві  святого Андрія. О 13.00 труну переносять у мікроавтобус, який повільно рушає в напрямку цвинтаря. Перед ним несуть хрест, синьо-жовтий і два червоно-чорні прапори. Слідом іде близько сотні людей, переважно пенсійного віку. Із високопосадовців — голова обласної ради Мирослав Сеник, 52 роки.

— Ми повинні достойно вшановувати таких людей, як Наталія Шухевич. Особливо зараз, коли прийшла нова влада, — говорить.

На цвинтарі мітинг.

— Слава Ісусу Христу, — бере слово 77-річний Юрій Шухевич, син Романа Шухевича. — Символічно, що Наталія Шухевич повернулася до Львова в день свого народження — 25 лютого. Вона пов"язала своє життя з представником ще одного репресованого народу. Коли приїхала із заслання, їй поставили умову — за 24 години вибратися зі Львова.

Особливо любила парфуми, але не з солодким запахом

— Дорогою на цвинтар зустрічали багато студентів. Але вони навіть не знали, кого ховають, — каже голова обласного товариства політв"язнів і репресованих Петро Франко, 75 років. — Ще в гімназії Наталія Шухевич співпрацювала з ОУН. 1940 року проходила в суді за справою 59-ти. Так більшовицька влада хотіла поставити українців на коліна. Але вийшло інакше. Коли на суді одну з учасниць справи запитали: "Чи застрелили б ви Сталіна?", вона відповіла: "Застрелила б, якби організація дала такий наказ". Думаю, Наталія Шухевич сказала б так само.

Труну ховають у родинному склепі Шухевичів неподалік головного входу, де покояться тіла матері покійної, брата Юрія, дружини Романа Шухевича — Наталії. Там мають поховати й головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Але його останків ще не знайшли. Його онука 41-річна Соломія Трильовська тримає в руках перев"язаний чорною стрічкою букет червоних гвоздик.

— Мені тільки після школи розповіли, з якої я родини. Боялися, щоб друзям не обмовилася, — згадує. — До бабці Наталії часто їздила в Нальчик, коли вчилася в початкових класах. Жили вони небідно, мали хорошу роботу, трикімнатну квартиру в центрі міста. Родина Шухевичів чимала. Кілька років тому ми організували з"їзд — зібралося з півсотні осіб. Є родичі в Австралії, Канаді, Бельгії.

Родичка Шухевичів 65-річна Любомира Пивовар пам"ятає Наталію з 1964 року:

— Просила називати її "тетою". На уродини ми завжди старалися якусь дрібничку їй надіслати. Особливо любила парфуми, але не з солодким запахом.

63-річна Марта Омелян згадує, що під час поїздок у Львів покійна часто ночувала в однокімнатному помешканні її матері Надії:

— На ранок уже були кагебісти. Казали, немає прописки, штрафували на 10 рублів, а тоді це були великі гроші. А моя мама не боялася нічого. У нас удома багато репресованих зупинялося. Спали на канапі, на ліжку, під ліжком. Як не було місця на підлозі — було ще на столі.

Муталіф Геграєв, чоловік Наталії Шухевич, через хворобу не приїхав на похорон у Львів. Дітей подружжя не мало. До пенсії покійна працювала в лікарні в Нальчику. Вона закінчила Львівський медичний інститут.

×