— Чоловік мріяв перебратися в інше місто України. Десь у Миколаїв чи Херсон, ближче до моря. Навіть думки не мали про Польщу, — розповідає 38-річна Ольга Кучерюк із міста Хотин Чернівецької області. Вслід за чоловіком 38-річним Костянтином чотири роки тому переїхала до польського міста Сідельце. Із собою забрала дітей 11-річну Катерину, Олега, 10 років, 6-річного Михайла та Вікторію, 4 роки.
— Перед виїздом кілька років жили в Новодністровську Чернівецької області. Мали майстерню з ремонту взуття і магазин тканини й фурнітури для шиття. Бізнес виставили на продаж. Трохи не вистачало грошей, аби почати нову справу. Вирішили підзаробити у Білорусі. З поїздкою не склалося. Знайомий підбив податися в Польщу.
Чоловік на польському сайті OLX відшукав роботодавців. Писав їм через гугл-перекладач. Знайшов роботу в місті Сідельце. Запропонували монтувати металеві ангари у Польщі.
Не пощастило з колективом. Поляки його не розуміли. Почали принижувати. Насміхалися, що він українець, приїхав із бідної країни, не знає мови. Він ніхто, а вони — європейці.
Тоді вирішив підучити мову. За два дні пройшов сім онлайн-уроків польської. Особливо — закінчення слів, вимову. Коли в понеділок Костя повернувся в Польщу й вийшов на роботу, його знову почали пресувати. А він заговорив спокійно по-польськи. Стояли ошелешені секунд зо 30. Не вірили, що так можна.
Чоловік захотів, аби приїхала до нього з дітьми. Почекала, щоб донька довчилась у другому класі, і почали оформляти документи. Тоді ще безвізовий режим не запровадили, тому візи й паспорти довелося робити самій. Найважчим був переїзд. Добиралися з двома пересадками невеличким бусиком. Усе багажне відділення забили дитячими речами.
На митницю приїхали вночі. Думаю, якщо відкриють хоч одну сумку й розпотрошать, то не зберу і залишу. Була стомлена. Добу тримала на руках найменшу доньку. Їй тоді було шість місяців. Дитина не звикла до чоловіка. Від її народження був на заробітках.
Це була моя перша поїздка за кордон. Уранці відчула запах іншої країни. Не такий, як в Україні. Словами не передати. Одразу в очі впали стрижені газони, облаштовані пандуси, з'їзди для дитячих візків. Усе продумано для людей.
Більше року сиділа вдома. Бавила дітей. Паралельно вчила польську. З перших тижнів мене запросили співати в церковному хорі. Полячки поправляли вимову. Найлегше адаптувалися діти.
За освітою я медсестра. Диплом мій не визнали. Повірили на слово, що знаю свою справу. Знайшла роботу помічника протезиста слуху. Працювала 180 дозволених днів на рік. Тепер матиму право на роботу наступного року. Або якщо отримаю карту побиту — право на життя і роботу в країні. Її чекаю вже рік.
Тут найбільші складнощі саме з документами. Часом болючі й нервові. Іноді руки опускаються. Хочеться на все плюнути й повернутися в Україну. Нас там майже нічого не тримає. Житло орендували. Тут знімаємо 3-кімнатну квартиру в центрі міста. Будинки добре утеплені. Навіть взимку нема потреби вмикати опалення. Поряд із домом є все — від магазину до школи.
Чоловік уже не їздить по країні. Працює зварювальником поряд із домом.
За ці чотири роки додому не приїжджали. Чекаємо, доки оформимо карту побиту. Нас провідувала мама чоловіка. Привозить йому українську халву. Мені — цукерки "Червоний мак". Не знаю, чи повернемося. Ми хотіли жити в країні, де працюють закони. Дуже люблю Україну. Прикро за все, що там діється. Але поки що для своїх дітей я обираю такий шлях.
2 861 гривню коштує приватний дитсадок у польському місті Сідельце. Це щомісячна оплата за одну дитину. Державний коштує 953–1271 грн.
У школах роздають фрукти у пакетах
— По приїзду почала шукати школу. Питала поляків, де найближчі. Вони на пальцях мені пояснювали, — пригадує Ольга Кучерюк. — Катя закінчила два класи в Україні. Олег мав іти в перший клас. З ним проблем не мали. А от з Катею втратили рік. Запевнила директора, що вміє рахувати, читати. Попросили привезти документи зі школи в Україні. Їх переклала на польську, але доньці не вистачило знання мови, і її повторно взяли до другого класу.
У школі потрібна медична страховка, коштує 317 гривень. А харчування за день обійдеться в 22,25 гривні.
У школі й дитсадку заохочують до здорового способу життя. Діє державна програма. Кожній дитині дають у пакетиках овочі та фрукти — морква, яблуко, редька, огірок, помідори, банани, апельсини, виноград, мандарини.
У дитсадок влаштовують за місцем проживання. При подачі документів враховують усі дані про дитину — чи вона з багатодітної родини, чи батьки працюють. Якщо в Україні багатодітних батьків вважали такими, що "плодять ніщєту", то тут у захваті від великої кількості дітей у сім'ї. За це найбільша кількість балів. Директор дитсадка не могла влаштувати свою онуку, повели у приватний.
Дитсадки інтеграційні. В кожній групі є п'ять дітей із вадами. Наприклад, синдром Дауна, аутизм. Вчать ставитися до них толерантно, не принижувати, а помагати. Такі класи є в школах.
3 
1
Коментарі