— Ти мене обманула. На фото — чорнява. Це мода тепер така — фарбуватися в дивний фіолетовий колір? — каже англійською турок. Називає себе Серсеєм. Йому 28 років.
Чоловік сидить на літньому майданчику ірландського паба в центрі Львова. Має яскраво-руде волосся. Познайомилися із ним напередодні в соцмережі "Тіндер". Вона відома як майданчик для знайомств. Поруч із Серсеєм — 29-річний Махмет. Має виголене обличчя. Разом працюють у поліції. До Львова прилетіли на кілька днів відпочивати.
2012-го із Туреччини до Львова відкрили пряме авіасполучення. Відтоді в місті побільшало туристів з цієї країни.
— Вони в нас на четвертому місці після білорусів, поляків і українців. Сім відсотків, — говорить керівник міського Центру розвитку туризму Мар'яна Олеськів, 36 років.
Найбільше турки цікавляться ресторанами. Половина йде до Оперного театру, кажуть у центрі туристичної інформації.
— У нас щойно Рамадан закінчився. Маємо трохи вихідних на роботі, — продовжує Серсей. — Учора сходили в оперний на "Кармен". Даремно ти з нами не пішла. То, може, в клуб сьогодні? Усе оплатимо.
Офіціант приносить меню. Чоловіки замовляють мені ірландську каву, собі — пива.
— Ми ж в ірландському пабі, — каже Серсей.
Запитую про його колір волосся.
— Мій прадід був рудим. Розказував, що нас Аллах благословив.
З чоловіками спілкуємося зо дві години — про політику, президента Ердогана, культуру. Від клубу відмовляюся.
"Аллах, Аллах… Збрехав він тобі, — пише мені наступного дня в "Тіндер" Махмет. — Він всім дівкам бреше, щоб зняти на ніч. Запевняє у своїй винятковості. І взагалі Месут його звати".
Перед зустріччю із Месутом і Махметом я передивилася з півтори сотні профілів у "Тіндері". Більшість турків, що опинилися у Львові, пропонували сходити в клуби "Метро" чи "Фешен".
"Це моя остання ніч в Україні. Маєш ідеї, як нам зробити її незабутньою?" — пише в четвер 30-річний Віткор, військовий із Анкари.
Того ж дня ввечері йду в клуб "Метро". Розташований на вулиці Зеленій неподалік центру. Працює з 21:00 до 6:00. На вході стоять охоронці в чорному спортивному одязі. Вхід для жінок, яким виповнилося 22 роки, вільний.
Усередині гучно грає музика. На сцені танцюють дві дівчини у формах стюардес. За столиками з диванами відвідувачі курять кальян і п'ють алкоголь. О 22:10 у залі до 20 осіб.
Замовляю безалкогольний мохіто. За пару хвилин підсідає чорнявий гладкий чоловік із густою бородою. Одягнений у білу футболку та шкірянку.
— Гюзель (турецькою "красуня". — "ГПУ"), — прицмокує.
— Мерхаба, — кажу "привіт" його мовою.
— О, ти знаєш турецьку! — переходить на погану англійську. — Повторіть дівчині! — гукає до бармена. — Я Чаклаян. Можеш кликати мене Яном, — надпиває віскі з льодом і закурює.
Чаклаяну 23 роки, навчається в університеті на економіста. Приїхав до Львова з друзями. Живуть на квартирі.
— У вас смішні ціни, — продовжує. — Заплатили за апартаменти три тисячі гривень. У самісінькому центрі. Маєш їх побачити. Розкішний камін. А який вигляд із вікна!
Чаклаян питає, чи маю хлопця. Просить бармена принести мені ще один коктейль. За півгодини упивається, починає хитатися й відверто залицятися.
— Чудові ноги! Ти маєш носити лише короткі спідниці чи шорти, щоб зваблювати чоловіків. Мені б таку красуню вдома, — пробує гладити коліна. Відсовуюся.
— Ти приїхав до Львова шукати наречену? — запитую.
— Нащо мені українка? Та й батьки будуть проти. Я хочу порозважатися. Одружуся з незайманою мусульманкою, яка носитиме хіджаб. Її красу бачитиму тільки я, — Чаклаян не стримується. — Справжня жінка має бути скромна. Із покритою головою. А не як у вас. Кожна друга, наче повія.
Йду до виходу. Чую в спину:
— То ти підеш дивитися мої апартаменти? Я тобі "айфон" куплю.
На вулиці біля входу стоять двоє дівчат. Одна в короткій сукні фарбує губи малиновою помадою.
— Мала́, там ще нікого нема, не кіпішуй, — говорить до подруги в джинсах із дірками на колінах.
— Тільки б Альпа не зустріти, — відповідає та.
Підходжу до дівчат познайомитися.
— Альпа побачила минулого місяця в клубі, — каже 20-річна Олена Білінська. Родом із райцентру на Львівщині. У Львові вчиться на геолога. — Випросила в нього дорогий годинник, доки гуляли в центрі. А додому до нього не пішла — втекла з побачення.
Мені подобається проводити час з турками. Вони виховані, галантні. На зустрічі приходять стильно вдягнені, облиті дорогими духами, виголені. Беруть із собою букети троянд, парфуми, годинники, солодощі. Платять у кафе та ресторанах.
— Погуляти можна, але заміж я не пішла би за турка, — говорить 20-річна Тетяна Махніцька зі Львова. — Бо діти будуть непонятно виглядати. У мене знайома вийшла заміж за турка. Переїхала до нього, прийняла іслам. Казала, їй підходить, що в Туреччині чоловік має забезпечити дружині комфортне життя. Але що їй завидувати? Універ так і не закінчила. Вже губи накачала.
"Вони ж не від щастя до вас їздять, — пише у "Фейсбуку" 52-річний Акім Челебіоклу зі Стамбула.
Одружений 20 років. Має 18-річну доньку. Займається фермерством. Познайомилися із ним два роки тому під час подорожі Туреччиною. — Для справжнього турка жінка — це розкіш. За бідняка тут заміж не поспішають. А ті, хто їздить "на дівчат", не можуть знайти собі пари. Або на їхні залицяння не відповідають".
28-річна Інна Приходняк із Золочева на Львівщині п'ять років заміжня за бізнесменом Ферді, 32 роки, з турецької Анталії.
— Турки вміють залицятися. Цікавляться твоїми справами, готують незвичайні побачення, — каже Ірина. — З них виходять гарні батьки. Нашу 4-річну донечку чоловік із рук не спускає. Бавиться, балує, розповідає історії.
Своїм дружинам намагаються вгодити. Хоча трохи запальні.
Українок вважають добрішими за туркень. Не гонорові, смачно готують, освічені, тому з ними легше знайти спільну мову.
— Ще років п'ять тому вони приїжджали "на дівчат". Зараз вже сім'ями гуляють із нашими жінками. Багато хто бізнес тут відкрив. Подивися, скільки кальянних і забігайлівок із турецькою їжею з'явилося у Львові, — розповідає власник екскурсійних автобусів, що стоять на Площі ринок.
— До моїх хлопців якось підходили із "масажного салону", — продовжує. — Ті, що не зовсім масажні послуги надають. Давали рекламки. Казали, що за кожного клієнта будуть щось відстьогувати. Я сказав хлопцям — то на їхній совісті. Але якщо застану за таким заняттям, більше в мене не працюватимуть.
Повз проходять кілька компаній турків. Голосно говорять, жестикулюють, сміються на всю вулицю.
8 
35413
Коментарі