Ексклюзиви
Середа, 15 вересня 2010 07:48

Микола Оленчук купує на пенсію пиво і рибу

Автор: фото: Андрій ЄЛОВІКОВ
  ”Десятки студенточок чекали мене після вистав”, — каже колишній актор Микола Оленчук. Дружина була молодша за нього на 22 роки. Зараз живуть окремо. Микола Іванович віддав квартиру сину й переїхав до Будинку ветеранів сцени у столичній Пущі-Водиці
”Десятки студенточок чекали мене після вистав”, — каже колишній актор Микола Оленчук. Дружина була молодша за нього на 22 роки. Зараз живуть окремо. Микола Іванович віддав квартиру сину й переїхав до Будинку ветеранів сцени у столичній Пущі-Водиці

"Мій син Тарас в Ужгороді має авторемонтну майстерню, — каже 77-річний Микола Оленчук. Він живе у Будинку ветеранів сцени у столичній Пущі-Водиці на вул. Міській, 1. — Синок у мене молодець, толковий парєнь. Уже маю трьох онуків — Максима, Степана та Миколу. Думав, сьогодні їх побачу, але не прийшли. Живу тут, бо не хочу рідним обузою бути. Синові лишив трикімнатну квартиру і червону "ладу". Чотири роки гроші на неї збирав".

У будинку мешкають 18 колишніх працівників театру. На фуршеті, присвяченому 50-річчю закладу, Микола Іванович залпом випиває келих червоного вина. Запрошує до своєї кімнати. Він живе на другому поверсі, у номері 25.

— Оце наші апартаменти, — вмикає світло. — Я тут наймолодший, живу четвертий рік.

У кімнаті голосно ввімкнене радіо. На дерев"яному ліжку лежить охайно складений плед. У кутку стара пошарпана шафа. Фотографій немає. Збоку стоїть накритий червоною ганчіркою чорно-білий телевізор "Весна".

— Це мені діти привезли. Тут телевізори є лише у кількох людей. Увечері дивитися новини до мене приходить багато народу, — ховає до шафи сині труси й оранжеву ганчірку. — Майже всі погано чують, тому доводиться голосно вмикати. У мене теж щось зі слухом було, але на тому тижні у госпіталі вуха промили. Тепер, як 20-лєтній, чую. Треба ще за очі взятися, а то весь час сльозяться.

Микола Оленчук працював у театрах Тернополя, Львова, Ужгорода. Гастролював у Словаччині, Угорщині, Румунії, Чехії, Польщі.

Недавно навчили мене грати у дурака

— На Камчатці ікрою мене пригощали. Коптили її на вогні, вона така велика, як ковбаса, була. Спирт там пили. На пляшці написано "Пітьєвой.  90 градусів". І я раз спробував. Ну його к чорту, — плює через плече. — Десятки студенточок чекали мене після вистав. Одна мадярочка дуже подобалася. Але сказав їй: "Не приходь більше, я вже старий для тебе".

Микола Оленчук народився у місті Бучач на Тернопільщині.

— Перед початком війни тата й маму повезли на Сибір. Батька там розстріляли. Я тоді пацаном був. Мене вивезли у російське селище Березово. Тоді туди був висланий весь Ленінградський малий театр. У школу ходив, а ввечері до них бігав. Тоді й вирішив, що буду артистом.

Дружина Валентина, 55 років, живе в Ужгороді.

— Працює невропатологом. Якось моя сестра захворіла, я відправив її лікуватися у санаторії у Квасах. Через тиждень дзвонить і говорить: "У мене лєчащій врач дуже хороша женщіна. Пообіщала, що тебе з нею познайомлю". Прожили з Валічкою 15 років. Поїхав у Солотвино на три місяці солями дихати. Повертаюся, а у неї вже свідки Єгови живуть. Кажу: "Як ти могла? Ти ж освічена людина. З отлічієм закончила університет". Вимагала, щоб я вступив у їхню секту. Я не міг зрадити християнську віру, тому й розлучилися.

Миколі Івановичу щомісяця видають чверть пенсії — це понад 300 грн. На ці гроші він купує сушену рибу і пиво.

— Гарні друзі в мене є. Щодня зустрічаємося з ними біля гаражів, — показує з вікна лавку за лісом біля будинків. — Вони там живуть. Як познайомилися, вони балакали російською. Просив, щоб зверталися рідною мовою. Граємо з ними у шашки, лото. Недавно навчили мене грати у дурака. Читаю їм Шевченка, майже весь "Кобзар" знаю напам"ять. У мого батька був гарний "Кобзар". Беріг його. Але як вивозили у Сибір, книжку забрали.

У коридорі на стінах висять папірці з текстом "Просимо економно користуватися електроенергією", "Економте воду".

До Миколи Оленчука підбігає акторка 66-річна Раїса Недашківська. Дістає із корзини два еклери і протягує йому.

— Це моя сестра Надічка приготувала, хотіла вас порадувати.


"Актори дуже капризні люди"


У Будинку ветеранів сцени працюють по двоє кухарів і доглядальниць.

— У кожній кімнаті є дзвінок. Вони у будь-який час мене можуть викликати, — говорить медсестра Ольга Соловйова, 63 роки. — Якось одна актриса вдень виспалася, а вночі мене викликає. Заходжу, вона голову відкинула, очі закотила. Каже, уміраю. Я тиск поміряла, серце послухала, все в порядку. До неї: "Ви що, нову роль граєте?" Вона знов — уміраю. Я до санітарки: "Неси носилки, будемо виносити". Актриса розсміялася і зразу стала здорова. Актори — дуже капризні люди.

Зараз ви читаєте новину «Микола Оленчук купує на пенсію пиво і рибу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4468
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода