— "Тореадори" покажи, — підказує дитячому письменнику Всеволодові Нестайку, 76 років, дружина Світлана Пилипівна.
— Що, люди не бачили "Тореадорів з Васюківки"? — дивується Всеволод Зіновійович.
Його роман про Васюківку переклали англійською, іспанською, арабською, бенгалі та мовами всіх республік СРСР.
Нестайко поволі йде у коридор трикімнатної квартири, що в Києві на Липках. З верхньої полиці дістає шість книжок, які вийшли за два роки. Розкладає їх на столі у вітальні.
— Останню написав торік, — гладить синю палітурку з написом "Чарівні окуляри".
— Давай книги твои уберем и займемся более практическими вещами, — Світлана Пилипівна ставить на стіл бутерброди і каву з шоколадними цукерками у кришталевій вазі.
Письменник пропонує розповісти про жінок у його житті.
— Моя мама Марія Іванівна Довганюк народилася у містечку Попільня, теперішня Житомирщина. А дід Іван Семенович — із недалекого села Романівки, вотчини Максима Рильського. Думаю, мої предки по маминій лінії були кріпаками Рильських, — каже замислено. — Я Максимові Тадейовичу цього ніколи не говорив.
Пригадує, як колись пішов з дружиною на прем"єру спектаклю "Дочка прокурора" Юрія Яновського. А наступного дня Яновський помер.
— Там добре частували, а він не дуже здоровий був.
Жартує, що батьки спеціально народили його в Бердичеві.
— Відчували, що потягнуся до гумору. Бердичів — столиця єврейських анекдотів. Хоч я і не єврей.
Если я тебе нада, то подойди до окна
Прошу розказати кілька анекдотів.
— Багато неприлічних знаю, — мнеться він. — Соромлюся. Вагітною мати читала книжку Ремарка "На Західному фронті без змін", — веде далі. — Народила мене і читає собі далі. Акушер-єврей каже: "Мадам, ви, мабуть, народили письменника".
Мати Нестайка вчителювала у селі Завалійки на Поділлі. Під час Першої світової війни була медсестрою, а батько по інший бік фронту — січовим стрільцем.
— Я з трьох років без батька. У 33-му його арештували і стратили. Мама більше заміж не вийшла. Тато назвав мене Всеволодом. Але мати не могла вимовити це ім"я, тому кликала мене Вадимом або Вадиком. Чотирирічному прочитала оповідання Чехова "Ванька Жуков". Пам"ятаю, я дуже плакав. Коли у 50-му в журналі "Вітчизна" отримав перший гонорар, купив гіпсовий бюст Чехова. У кімнаті, яку ми знімали, він стояв на етажерці. У нас було тільки ліжко, килимок, бюст Чехова і 12 томів його творів.
Каже, своє перше кохання описав у книжці "Чарівні окуляри", у розділі "Перше кохання діда Грицька".
— Під час німецької окупації ми з мамою залишились у Києві. Жили навпроти ТЕЦ. Боялися, що її будуть бомбити, тому переїхали на Куренівку, на вулицю Захарівську. Навпроти жила дівчинка Кіра Шалаєва, яка грала на фортепіано полонез Огінського. У 13 років я в неї закохався. Кіра написала мені записку: "Если я тебе нада, то подойди до окна". Потім ми переїхали на Борщагівку. Вона до мене приїжджала. На побачення мене водила мама, боялася. Потім Кіра ще кілька разів з"являлася, але не заставала мене вдома.
— Зрадив кохання, — озивається дружина.
— Це мій гріх, — жартівливо погоджується він. — Навіть жодного разу не поцілувалися. Такі дурні були. Зараз цілуються вже у 10 років.
Багато разів закохувалися? — цікавлюся.
— Ой, сонечко, багато. Але дружину я ніколи не кидав. Ми з нею разом 55 років. Мій товариш і її однокурсник Вова Онищенко запросив нас 22 жовтня на свій день народження. Вову я описав у оповіданні "Одиниця з обманом". Там і познайомилися. Світлана грала на піаніно танго. Дуже мені сподобались ямочки на її ліктях. Відтоді все життя відзначаю 22 жовтня.
Як?
— Трохи випиваю.
— Приносиш рози, — підказує дружина.
Хто в домі голова?
— У нас дві голови. Гроші заробляю я, а дружина готує, — пояснює Нестайко. — У їжі я невибагливий, дуже люблю її вареники з вишнями. Живемо без сварок. Якщо суперечка, я завжди поступаюсь.
Світлана Нестайко — кандидат філологічних наук, майже 40 років викладала російську літературу в університеті імені Шевченка. Їхня дочка Олена зараз читає там французьку.
— А ще про зятя скажи, — нагадує чоловікові.
— Зять Володимир Максименко — директор заводу "Поліграфмаш", — говорить він. — Онуки вже приходять до нас зі своїми дівчатами. 22-річний Антон закінчив університет, а 20-річний Андрій ще вчиться на третьому курсі юрфаку.
Понад 30 років Нестайко завідував відділом у видавництві "Веселка".
Отримую 1292 гривні пенсії
— Їздив у Німеччину, Югославію, — згадує ті часи. — Але машини в мене ніколи не було. І політики зі святами не вітали. Їм немає діла до письменників, особливо дитячих. Отримую 1292 гривні пенсії. Маю дачу під Баришівкою. Зараз там рідко буваю, а раніше щороку садили город, збирали яблука, вишні. Був мисливцем: стріляв крижнів, зайчиків. Якось підстрелив качечку, напівжива впала мені під ноги. Так на мене подивилася, що я розібрав рушницю і відтоді не стріляю.
У вітальні висить пейзаж з пастухами.
— Подарувала мама друга дитинства, коли вони переїздили до Москви. Картина була зіпсована: під час окупації її порізав німець.
— Реставратори кажуть, що це голландський живопис, — озивається господиня.
20 травня, на свій 15-й день народження, помер пес Нестайка Дюк. З ним письменник щоранку гуляв у скверику. Іншого пса подружжя заводити не хоче.
— Я погано бачу, — пояснює Всеволод Зіновійович. — А з ним треба гуляти.
Каже, що пише п"єсу для лялькового театру "Дивовижні пригоди двох ледарів".
— Набираю на друкарській машинці всліпу. А вичитує дружина.
1930, 30 січня — народився у Бердичеві, тепер — Житомирської області
1933 — репресували батька Зіновія Денисовича
1950 — літредактор-коректор у журналі "Барвінок"
1952 — одружився зі Світланою
1956 — перша книжка "Шурка і Шурко"
1956 — відтоді 30 років завідував відділом у видавництві "Веселка"
1979 — роман "Тореадори з Васюківки" включили до "Особливого почесного списку Ганса Христіана Андерсена"
2004 — бібліотеку в місті Дружківка на Донеччині назвали ім"ям Нестайка
2006 — вийшла друком книжка "Чарівні окуляри"
3 
1
Коментарі