— Касовий апарат не працює. Перезавантажується. Проїжджайте так, — каже патрульний у камуфляжних штанях і футболці при в'їзді на територію Шацького національного парку на Волині. На поясі має шкіряну бананку, куди складає гроші: з автомобіля бере 25 грн, ще по 5 — з кожного пасажира.
32 тисячі гектарів площі має Шацький національний парк. У села Шацьк, Світязь і Пульмо приїздять туристи з України, Білорусі та Польщі. Ціни на житло починаються від 300 грн за добу. Місцеві знають кімнати за 200 грн. Місце для намету можна орендувати від 75 грн.
Біля озера Чорне, оточеного сосновим лісом, неподалік Шацька відпочиває кілька компаній. Смажать м'ясо, п'ють пиво, грають у теніс, засмагають і купаються в озері. Вода в ньому чиста і прозора. Цвіте латаття, плаває дрібна риба. Розкладаємо намет неподалік берега.
— А чого ви у табір не їдете? — питає огрядний сивий чоловік у чорних плавках. На животі і спині має сонячні опіки. — Це місце для відпочинку не годиться, бо тут мєсні зупиняються, а вони буйні. Приїжджають увечері на моциках, бухають. Потім на березі б'ють пляшки.
— Та шо ти маладьож пугаєш, — перебиває жінка в купальнику з тигровим принтом. На талії пов'язала парео із синіми квітами. Сидить на пледі між сосен. Біля неї гавкає йоркширський тер'єр. Жінка починає його гладити. Другою рукою дістає цигарку. — Не слухайте чоловіка. Нормальне тут місце. Пару сімей ввечері приїжджають послє работи. З дєтками. Тут — романтіка. Але може прийти лісник. То трєбуйтє докумєнти. Мєсні так гроші заробляють на турістах. Розганяють тих, хто на руку не дасть.
Надвечір до озера приходять багато людей. Купаються і йдуть. Частина залишається рибалити. Опівночі біля озера не зостається нікого.
Наступного дня на мотоциклі приїжджає повний чоловік у брудній сірій майці, шортах і шльопанцях.
— Ваше? — показує на намет і автомобіль припаркований неподалік. — Забирайте! Запитуємо, хто він. Каже, лісник. Просимо показати документи.
— Я шо, всюди за собою маю їх возити? — відповідає. — Це — заповідна зона. Ви бачили, шоб десь у Карпатах палатки ставили?
Киваємо у відповідь. Питаємо про знаки, що забороняють розбивати намет.
— Я вам маю їх усюди наставити? Збирайтеся і валіть звідси, — коли чоловік намагається відірвати намет від землі, кажемо, що викличемо поліцію. Він комусь телефонує. Після розмови сідає на мотоцикл і їде геть.
Берег озера Пісочного заставлений наметами. Грає гучна музика, люди смажать шашлики.
— Ану дістань малого із води! — кричить 32-річна Юлія чоловікові В'ячеславу, 37 років. — У нього скоро верба з дупи виросте. Веди його сюди, я йому йогурт дам.
Подружжя приїхало із Рівного із сином 4-річним Віталієм.
— Хотіли палатку поставить біля Світязя, так там людей, як на концерті "Океану Ельзи". Ніде плюнуть. Та й усе засрали, — говорить жінка. — Переїхали на Пісочне. Вода чистіша, людей менше, всі культурні та виховані. Правда, біля нас малолєтки стоять табором і щоночі гульдибанять. Слухають усяку дрянь, верещать, як недорізані. А так усе харашо. Тільки мурахи і комарі задовбали. Весь Шацьк об'їздили, щоб знайти спрей від насікомих. Трапився тільки на заправці за 90 гривень. Вообше, обнагліли з цінами.
Олександр і Віра Самойлови приїхали зі Львова. Разом працюють в IT-компанії. Стоять на озері табором третій день.
— Взяли собі сікліви (вихідні по стану здоров'я. — ГПУ), попередили друзів і рідних, і звалили з міста. Виключили телефони. Зарядок не брали, — Віра тягнеться до переносного холодильника, що заряджається від акумулятора байка. Бере пляшку пива. — Втомилися, хочеться в тиші трохи побути. Не дивитися "Фейсбук" і не слухати про політику. Бо всюди тільки про неї й говорять. На роботі, вдома, у маршрутках. Навіть у черзі в аптеці. Коли їхала сюди, зайшла в одну за ліками. Якась бабка жалілася, що всю пенсію на медикаменти тратить. Так аптекарка привселюдно оголосила, що жінка безкоштовно від держави отримує, а що купує за свої "кровні". Та почала обурюватися, що вона розкрила лікарську таємницю.
Уранці до озера приїжджають лісники — молоді хлопці в камуфляжі. Представляються, показують посвідчення. Просять не смітити та стежити за багаттям. Кажуть, що за годину територію прибиратимуть. Підходять до джипа з білоруськими номерами, що стоїть за 10 м.
— А вы кто такие? — кричить жінка із червоним волоссям. — Что за беспредел? Вам тоже деньги нужны? Вот у нас в Беларуси нету такого. Где хотим, там и оставляем машину.
Сперечається із лісниками приблизно 10 хв. Урешті відганяє автівку подалі від озера.
За годину до Пісочного приїжджає трактор із трьома жінками у фартухах в горошок. Зв'язують мішки зі сміттям і закидають у причіп.
— Ми через день прибираємо територію біля озер. Туристи різні бувають. Деколи мішки пусті — все сміття на березі валяється, — розповідає водій 54-річний Микола Стротинський. — Гроші, які збирають при в'їзді на території парку, йдуть нам на зарплати, солярку до трактора. Хоч людей багато приїжджає, ми копійки заробляємо. Мєсні в 1990-х приватизували землю біля озера. Провели воду й електрику, зробили там кемпінги. Беруть гроші за палатки. Сміття не вивозять. Нам доводиться прибирати.
8 
35413
Коментарі