Степан Пустовіт, 39 років, із села Сапіжанка Шаргородського району на Вінниччині з дитинства хворий на гемофілію. У нього важко згортається кров. Перша дружина Людмила покинула його з двома дітьми. Із другою дружиною — теж Людмилою — чоловік познайомився через газету.
— Людмила його на ноги поставила, — говорить сільський голова Сапіжанки 45-річний Петро Фомишин. — Вони через газету познайомилися, переписувалися довго. Тоді Степан її до себе запросив. І вона не злякалася, що такий нещасний на вигляд, худий, із двома дітьми. Вимила їх, вичистила. Ще двох своїх дочок привезла.
На подвір"ї Пустовітів збитий із дощок столик. На ньому з півсотні різних кактусів. На літо Степан виносить їх у двір.
— Іще з дитинства увлєкаюсь, — виходить на милицях господар. — Коли в больніцу приїжджаю, в лабораторії або в медсестер про кактуси питаю. Хто так дарує, у кого вимінюю.
Степан гладить білий від тонких пухнастих колючок кактус. Потім на милицях іде до хати. Перед порогом скидає шльопанці.
Дружина Людмила, 39 років, просить іти обережніше та повільніше.
— Такі хворі роками вдома сидять, — допомагає чоловікові. — Нікуди не виходять — впасти бояться чи поранитися. А в селі як не виходити? От синяки собі і набиває. Вони перетворюються на гематоми. А як поріжеться десь — то не дай Бог! Це зразу в больніцу везу, бо кров"ю стече.
Закатує штанину на правій нозі Степана. Показує великі сині гулі під коліном. Каже, що він десь легенько вдарився.
— Я в дитинстві такий вредний був, — кладе милиці біля дивана Степан. — І падав, і бився. Тоді воно легше миналося. Перший раз мама взнала про болячку, коли сельодку їв і язика нечаяно прикусив. Кров як заюшила. Язик опух. Прийшлося до врача йти. Там і вияснили, чого воно так.
Зразу в больніцу везу, бо кров"ю стече
У хату забігає 14-річний син Максим. Донька Валя, 13 років, відпочиває у пришкільному таборі разом зі своєю звідною сестрою Катею, 9 років. Старша донька Людмили Олена, 21 рік, живе у Вінниці.
— Це царська болєзнь, усі царі нею боліли, — Степан пригортає до себе сина. — Вона по генам передається. У нас у роду в брата моєї бабушки таке було. А якщо раньше копнути — то хто знає, може, і з благородних хто в родині був.
Сідає на диван і руками піднімає ноги на стілець:
— Жінки цею болєзнью не боліють. Мого Максима провіряли, то він чистий. А от у Валі, якщо син родиться, то може успадкувати.
Чоловік витягує з-за дивана незакінчену вишивку, намотує на праву ногу.
— Мені так легше, ніж із п"яльцями, — починає шити покрученими руками. — Бо й так у руках важко голку втримати, а з п"яльцями ще й на обидва боки її перекидати треба. Я не такий управний.
Поруч із батьком сідає Максим. Витягає нитки з товстої коси. Засиляє голку.
— Я — Тимошенко, — прикладає косу з кольорових ниток до голови.
Людмила просить не балуватися.
— Перша дружина покинула мене з дітьми, коли Максиму і двох рочків не було, — каже Степан. — А потом дізнався, що її за крадіжку в тюрму на чотири роки посадили. Відсиділа тільки два. Прийшла до мене й стала дітей ділити. А я не дав. Сказав, що сам їм раду дам. Перед Новим роком узнав, що померла вона. Так усе життя безпутно й прожила.
Максим сідає ближче до батька, розглядає вишивку.
— Я своє трактористом уже відробив, — каже Степан. — Тепер голкою заробляю. Торік Святого Миколая за дві тисячі гривень продав. От вишию Ісуса, може, хто купить. Буде й мені на лікарства, і тобі на вчобу, — гладить по голові Максима.
1969, 3 липня — Степан Пустовіт народився в Одесі в родині моряка та селянки
1974 — у хлопця виявили гемофілію
1993 — одружився з Людмилою Сторожук
1994, 27 березня — народився син Максим
1995, 1 червня — з"явилася донька Валентина
1996 — Людмила покинула Степана та дітей
2003 — одружився з Людмилою Чорною
2 
1
Коментарі
1