Колишня ув"язнена Ірина Стрюкова, 36 років, сідає на лаву на бульв. Пушкіна в Донецьку.
— Я бросила дом в 17 лет, — розповідає російською. — Перший чоловiк у свої 27 був старим наркоманом. Постійно варив "ширку" вдома. З будинку моїх батьків тягнув усе, від золота до килимів. Потiм крали удвох. Через рік розбіглися. Я почала по поїздах їздити, фальшиве золото носила по вагонах і втюхувала людям. Із яким-небудь черговим коханцем моталася до Харкова, Одеси, Москви.
— Міліція не ловила?
— У поїздах відкуповувалася. На вокзалах камери схову грабувала. Щоби зламати нижню скриньку, досить сильно вдарити ногою. А верхню за клацанням відкривали. Хтось кине сумку і набирає код, а ти стоїш поруч і слухаєш: "Нуль, один, три, два". На вокзалі в Одесі любила працювати, там поряд ринок. Украла сумку — і з речами на базар. Раз попався дипломат із грошима — а там якась фарба між пачками. Відкриваєш, а воно вибухає. Обличчя, руки, одяг — усе червоне.
Замовкає на кілька хвилин.
— В Одесі мене вперше зловили на камері схову, з валізою. Суддя-чоловік пожалів мене, відпустив під підписку. На восьмий рік попалася, але вже термін давності за справою минув. Другу судимість мала в Донецьку. Я в районi Текстильник жила, на наркоманськiй хатi. Уже первентином кололася, сама й варила. Із приятелем обчистили квартиру: споїли господаря й обікрали. Але слідчий хороший попався, годував мене борщем. А опери били сильно, звірюки... Дали мені три роки умовно. Поїхала до Краматорська, до мами. Зустріла сусідку. Та говорить: "Твоя мама померла, а сестра Наташа продала квартиру і виїхала". Я повірила.
Закочує холошу. На нозі кругла ямка завбільшки як ніготь — шрам від нариву.
Слідчий хороший попався, годував мене борщем
— Була дистрофія другої стадії, ноги-руки пухли. Це через брудні наркотики — все тiло у виразках.
2004 року сіла за ґрати.
— Знову попалася на квартирі. Посадили вже вагітною. На аборт у в"язниці 200 гривень я не мала. На пологах мені руки різали, щоби вставити катетер у вену. Вийшла на волю, коли Іванові вже 10 місяців було. Ім"я йому придумала наглядачка Олена Володимирівна, мовляв, на Івана Купала його народила. Вона моєму дитяті й по батькові дала — Сергійович. Так її чоловіка звати. А рідний батько Ваньки не знає про нього нічого.
У в"язниці Ірина покаялася. У серпні 2005-го охрестилася.
— У камері наодинці з дитям три місяці просиділа. Зрозуміла, що на волі нікому мені допомогти. Написала Оксані Репетевій, служительці церкви "Слово життя". Вона у в"язницю приходила, сама відсиділа чотири рази. У камері мене відмовляли: "Не лізь у секту, в рабство потрапиш!" А зараз ми з Ванькою на стенді в донецькій в"язниці висимо — за приклад нас ставлять.
Витягає з пакета грубий фотоальбом.
— Це мій Ванечка, — показує знімок. — На ангелочка схожий. Направили нас із в"язниці у нічліжку для бомжів. Директор притулку Микола Олександрович ахнув, коли побачив мене з довідкою про звільнення і з немовлям у рюкзаку. Але допоміг із паспортом і тимчасовою пропискою.
— Чоловіка знала зі школи. Вiн на два роки старший, теж наркоман із Текстильника. Мав чотири судимості. У своїй камері Ромка-Стрюк був "смотрящим" на 30 осіб. Через дірку в підлозі перемовлялися. У в"язниці в нього дружина була. А на волі співмешканка народила йому сина Олежку й померла, коли дитині був рiк. Після притулку я оселилася в будиночку при церкві для віруючих, яким нема куди йти. Молилася, щоби Бог дав близьку людину. Думала про чоловiка, а Бог дав маму! Написала далекій родичці, щоби розшукала сестру. Через місяць Наташа сама дзвонить, ще й каже, що мама жива! А потім Рома подзвонив. Думала, грошей попросить. А він: "Я тепер теж віруючий. П"ятдесятник. Живу в Бердянську. Забрав сина".
— Як він ваш номер телефону знайшов?
— Через друзів. Він навіть прізвища мого не знав, лише прізвисько Ірка-Вєтєрок. Казав, що йому наснилося, ніби я смикаю його за рукав і кажу: "Я покаялася. А ти?" Дзвонив щодня, потім повідомлення: "Як дивишся на те, щоб ми створили сім"ю?" Я відповіла: "Приїжджай". У нас із Ванею в адаптаційному центрі була кімната, але там до заручин не дозволяли залишатися наодинці. Коли нас зареєстрували, працівниця у загсі сказала: "Поздравьте невесту!" Ми потиснули руки замiсть поцілунку.
Зараз Ірина торгує іграшками. Роман Стрюков продає масажне устаткування. Винаймають будинок у Бердянську.
3 
1
Коментарі