"У перші місяці ми часто сварилися. Марія наполягала, щоби я професійно зайнявся живописом, а я не хотів. Переконала, коли продала три моїх малюнки за 500 євро. Аж тоді заключив із нею контракт, а за півроку ми одружилися в Україні".
Рівнянин 35-річний Ігор Слюсарчук у грудні 2003-го привіз дружину з Португалії. Був там на заробітках, працював будівельником у столиці країни Лісабоні. На дозвіллі малював олівцем пейзажі та портрети. Приятель Ігоря показав його малюнки 50-річній Марії де Сікейра, власниці картинної галереї в Бразилії.
— Глянула і запросила Ігоря до себе додому. Він прийшов і залишився на ніч. Зранку лише повернувся до себе по речі, — розповідає Марія португальською. Вона має вищі філософську та педагогічну освіти. Українською знає кілька слів. Ігор перекладає:
— У мене було четверо офіційних чоловіків. Жила з ними доти, доки були почуття. Від першого шлюбу є донька Сара. Вона вчений-антрополог. У серпні обіцяла провідати нас.
У Рівному подружжя винаймає невеликий будинок на три кімнати з садком у мікрорайоні Ювілейний.
— Я виріс на цих вулицях, — знизує плечима кремезний Ігор. У лівому вусі в нього сережка. — У 27 років пішов з дому і об"їздив півсвіту. Звик усе робити по-своєму. Чи подобається батькам моя дружина? Мене це не хвилює. Ми живемо окремо, маємо своє коло друзів і знайомих.
У кімнатах пахне ароматичними паличками. Сідаємо на диван у кухні.
— Ми вегетаріанці. Мені подобаються українські пісні страви — вареники, мариновані помідори, гриби, — Марія відкриває холодильник. — У Бразилії цього всього немає. У Рівному вперше спробувала кефір та ряжанку.
— Маємо 15 років різниці у віці, але це дрібничка, — додає Ігор. — Марія дуже емоційна, пристрасна. Багато жестикулює під час розмови і весь час усміхається. Я поволі стаю на неї схожим — так само голосно сміюся й розмахую руками.
У Рівному вперше спробувала кефір та ряжанку
Зустріти Новий, 2004-й, рік Ігор запропонував в Україні. Прилетіли до Рівного.
— Я тоді вперше в житті побачила сніг, — згадує бразилійка. — Це найпрекрасніше, що є на світі. Але боялася виходити з літака, бо ж холодно! У мене навіть одягу теплого не було — тільки спортивний костюм. Пам"ятаю, як іще дитиною вдома в Бразилії гралися з подругами у "Радянський Союз": у спеку обмотувалися рушниками і уявляли, що ми в Сибіру. А тепер звикла до морозів, взимку щодня купаюся в рівненському гідропарку.
Після скромного весілля Марія додала до свого прізвища чоловікове.
— Тепер я йому і дружина, і менеджер, і муза, — показує майстерню в кімнаті поряд. Готові картини, закриті рядном, стоять біля стін. На пюпітрі незакінчена ікона Ісуса Христа. На полотні він смаглявий.
— Бразильцям дуже подобається такий Бог, — пояснює Ігор. — Ми побували на батьківщині Марії, цілий рік жили там. Я багато фотографував та малював.
Марія позує чоловікові, коли той пише її орішу. Так у Бразилії називають силу природи, яка супроводжує людину все життя. На жінці лише полотнина й намисто із насіння червоного дерева. У руці Марія тримає шаблю.
— У вас питають знак зодіаку, а в нас — хто твій оріша? Це з африкансько-бразильського культу Кандомблє, — пояснює. — Їх визначають жерці. Вони дивляться на тебе, перебирають руни і читають знаки. У мене рідкісний випадок — маю одразу два оріші: Янсу та Ошун. Перший уособлює силу вітру та грому, а другий — силу кохання.
Кілька ікон Ігор написав на замовлення в Бразилії. У Рівному продає їх по 2 тис. євро. Має замовлення від столичних бізнесменів.
Із Марією прощаємося по-бразильськи: двічі цілуємося в щоки й обіймаємося.
— Бразильська мама навіть не пустить дитину до школи, якщо вчителька в класі її не поцілує, — пояснює вона.
1 
1
Коментарі