На третій тур голосування 2004-го я із трьома приятелями їздив спостерігачем у місто Лисичанськ на Луганщині. До Львова поверталися в понеділок нічним поїздом із Києва. Узяли ціле купе. Ще на вокзалі по телевізору сказали, що застрелився Кірпа.
— Почалося, хто ж буде наступним? — журився старший серед нас Іван Худзік, фармацевт.
Ми мали трохи часу і грошей, накупили київських тортів, горілки. Хтось на пероні дав нам — задарма — двокілограмову головку твердого сиру. Словом, продпайок у промерзлий вагон ми мали.
Провідник стояв у дверях купе і долонею витирав зашмарканого носа. Худзік налив йому горілки у пластиковий стакан: "Давай за перемогу!".
— Вася! — назвався провідник і чомусь запитав: — Я за Георгія Миколайовича вип"ю?
Очі мав червоні. Заплакані. Ми посадили хлопця на лавку.
Мамка сказала на провідника йти, бо одіж дають
— Я два роки провідником їжджу, після училища. Удома ще брати і сестри, дванадцятеро, вітця нема, — розповідав карпатською говіркою. — У нас желізнодорожний переїзд робили біля села. Я зі школи бігав до колійовців, просив цигарки. Ті не відказували, бо перекур — то на колєї як отпуск. Лопату мені давали, щоби гравій підкидав під шпали. Як переїзд відкривали, приїхали начальники зі Львова. Кірпа — як генерал, у мундірі — на мене пальцем показує і питає в бригадіра: "Шо за хлопець?". Вуйко каже: "А то місцевий, помагав робити". Генерал глянув на мене і каже комусь там зі своїх: "Як захоче вчитися, хай їде до Львова". А я що — проти? Мамка сказала на провідника йти, бо одіж дають і взутися буду мати. Ну, і цукор, чай, кофе з поєздки до хати мож принести. А тепер — що буде?
Вася випив знову і пішов розпалювати грубку.
2 
1
Коментарі