Ексклюзиви
Середа, 07 травня 2008 17:07

Єлизавета Вологодська врятувала Краків від вибуху

Львів"янка 85-річна Єлизавета Вологодська була радянською радисткою в окупованій німцями Польщі. У підпіллі познайомилася із майбутнім чоловіком, розвідником Євгеном Березняком. Їхні подвиги лягли в основу кінострічки "Майор Вихор".

— Із першого погляду закохалася в його великі сірі очі, — каже російською жінка. — Зустрілися на партизанській квартирі в селі Рибна. Він був заступником командира розвідгрупи "Голос".

Вологодська мешкає у трикімнатній квартирі австрійського будинку поблизу Високого замку.

— Кілька тижнів тому послизнулася на паркеті, упала і зламала кістку, — показує накладений на ліву руку гіпс.

Ставить на стіл зелений чай і цукерки.

— 1932 року приїхали із киргизького міста Каракол в Інзу на Поволжі, — згадує. — Там страшна посуха, люди з голоду помирали. З братами та сестрами ходили на берег річки пастися. Нас було дев"ятеро. Їли усе, що не гірке: кульбабу, аніс.

У 14 років Ліза поїхала до старшої сестри Марії в Алма-Ату. Хотіла вступити до медінституту.

— Екзамени здала, але вчитися не дозволили через вік. Директор боявся, що в морзі знепритомнію.

1942-го Вологодська попросилася на фронт.

— Мама, Марфа Григорівна, проводжала мене 7 листопада, мого дня народження. Бідна, в неї троє синів на фронті загинули. Найменший був ще нецілований, — втирає сльози.

У піхотне училище Лізу не взяли через зріст — 1,5 м. Потрапила в особливий жіночий запасний полк у Серпухові.

— Годували погано. Солдати бігали в село міняти цукор на хліб і молоко. Підкріплялися молодими бруньками ялин і сосон, — розповідає. — Як охороняли базу, залазили у чани — набивали протигазні сумки квашеною капустою.

У січні 1944-го Лізу командирували до групи "Львів" для висадки в тил ворога. Десантували у Кракові — разом із поляками Юзефом і Анкою. Дали ім"я — "Ольга" і прізвисько — "Комар".

У Польщі Юзеф зрадив групу, Анку забрали в гестапо. Вологодська оселилася в селі Санка, в хаті Михайла Врубля. Селянин жив неподалік лісу із доньками — 16-річною Стефанією і Розалією, 18 років.

— Називала його "татусь", — продовжує. — Ставився до мене, як до рідної.

Німці зловили Євгена Березняка одразу по приземленні в Польщі. Йому вдалося втекти. Вологодська привела Євгена до Врубля. Про полон нікому не розповідала.

— За законами воєнного часу, його вважали б зрадником, — пояснює.

За кілька днів німці схопили її. Врубля із доньками забрали в концтабір. Березняк сховався у стодолі з сіном.

У полоні жінка завербувала німецького офіцера Курта Ґартмана.

— По війні казали, нібито Ґартман закохався в мене, — посміхається. — Це неправда. Він себе рятував: бачив, що німці програють війну.

Вологодська втекла: попросилася в туалет — пробралася через відламану дошку в стіні. Розшукала Березняка. Наприкінці грудня 1944-го вони зірвали плани німців зруйнувати Краків.

— Німці копали яму біля будинку Юзефа Присака, — каже. — Чоловік пригостив їх горілкою, вони вибалакали про кнопку, вибухи. Партизани схопили інженера Курта Пеккеля, який розробляв план замінування. Від нього довідалися про форт Пастерник, звідки мав надійти сигнал. Я передала це по радіо в центр. Форт захопили, кабелі перерубали.

Після війни Вологодську й Березняка радянська контррозвідка кинула в фільтраційний табір. Сиділи в різних камерах.

Казали, нібито Ґартман закохався в мене. Це неправда

— У День Перемоги ешелони переможців зустрічали з оркестром. А ми в таборі слухали марш на Красній площі з репродуктора. Образливо було, — зітхає.

За місяць розвідників звільнили. Вони побралися й оселилися у львівській квартирі Березняка. Чоловік став начальником міськвідділу освіти, Єлизавета — інженером будуправління залізниці.

Коли синові Василю виповнилося 10 років, подружжя розлучилося.

— Чоловіка перевели на роботу до Києва. Євген казав, що службова квартира замала для сім"ї. 1955 року мене викликали на допит у КДБ. Я поїхала до столиці, зайшла до чоловіка. Там застала іншу жінку, — згадує.

Євген Березняк побрався з учителькою Катериною, у них народився син Віктор. Єлизавета 1960-го вийшла заміж за залізничника Євгена Шаврова.

— Бачилися з Березняком кілька разів на зборах ветеранів, — розповідає. — Майже не розмовляли. Із нашої групи тільки ми  залишилися. День Перемоги не святкую. У Львові мене всі забули.

Як інвалід жінка отримує 1300 грн пенсії. На війні її контузило.

— Чоловік молодший на три роки, а хворіє більше, — додає. — Син купує нам харчі. З Інзи щомісяця висилають 500 рублів (108 грн. — "ГПУ"). Я там почесний громадянин.

Син Василь, 62 роки, має сина, двох онуків, живе в Брюховичах поблизу Львова. Донька Вологодської від другого шлюбу — 47-річна Тетяна з чоловіком і двома дітьми виїхали до Іспанії.

1922, 7 листопада — Єлизавета Вологодська народилася у м. Каракол (Киргизія) в родині кочегара паровоза
1942 — пішла до армії
1944 — десантувалася у Кракові, зустріла Євгена Березняка; потрапила в полон
1945 — побралися, народила сина Василя
1955 — розлучилися
1960 — вийшла заміж за Євгена Шаврова; за рік народила доньку Тетяну
2003 — написала книгу фронтових спогадів "Крок у невідомість"

Зараз ви читаєте новину «Єлизавета Вологодська врятувала Краків від вибуху». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода