Людмила Гридковець, якій зараз 38 років, готувалася стати кібернетиком. Тепер виховує шістьох дітей. Живуть усі в київській хрущовці на три кімнати, неподалік військового училища на Лук"янівці. Біля дверей — саморобна етажерка, на якій акуратно складені туфлі 21–39 розмірів. Коридор завішаний дитячими куртками.
Людмила трохи схожа на жінок Рубенса: невисока, з вузькими плечима та пишними стегнами. Ідемо до кімнати, заставленої меблями та вазонами. На стіні висять дитячі малюнки. Господиня сідає, підклавши під себе босу ногу.
— За освітою я — кібернетик. Згодом вивчилася на психолога. Видаю книжки для дітей, вірші. Вранці дві години — від четвертої до шостої — пишу, а тоді починаю збирати дітей у садок і до школи. Догодити всім складно, — розводить руками. — Один любить гречку, другий її не їсть. Один просить пюре, інший — смажену картоплю.
Запитую про чоловіка.
— Олександр на роботі. Він масажист. А познайомилися ми в костелі. Зовсім різні були. Я думала про нього: "От москаль клятий". А він: "Понаїхали тут бандьоровці", — заливається сміхом. — Закінчив Інститут фізкультури, займався кінним спортом, але отримав важку травму. Мав тоді 25 років. Ніхто не вірив, що виживе. А він піднявся, навіть говорити вчився заново! Після цього Олександр вирішив прийняти постриг.
У двері дзвонять.
— Це Ярчик, — пояснює вона, закриваючи двері за сином. — Я теж збиралася йти у монастир, — продовжує. — Але вирішила спитати в Бога, чи треба це робити. Я "побачила" Христа з новонародженим немовлям на руках. Він пояснив, що це мій син і я повинна шукати чоловіка, з ребра якого зроблена. А знайду його за два роки. Я заперечила: "Це ж довго чекати, я багато дурниць нароблю". — "Тоді через 16 днів".
Того самого дня Сашко несподівано заявив, що я зроблена з його ребра, хоча доти ми зовсім не цікавилися одне одним! — запевняє Людмила. — Зустрічалися ми 10 днів, а за два тижні побралися. За кілька днів до вінчання йому прийшов виклик із монастиря. Сашко подякував і відмовився. Ромчик народився рівно через рік після того мого видіння із Христом.
У неї дзвонить мобілка.
— Ромчику, якщо немає пробок — їдь маршруткою, а не хочеш, то йди пішки, — радить Людмила синові. — Це старший, Роман. Його ім"я означає "римський": коли я була вагітна, їздила до Рима на прощу. Він у нас — філософ.
Вона йде до шафи, дістає з нижнього ящика, забитого фотоальбомами, один. Показує фотографію дівчинки в рожевому капелюшкові.
Зустрічалися ми десять днів
— Це Ромчик у два роки, — сміється. — Фотограф подумав, що він — дівчинка, і одягнув на нього платтячко. Мусив потім безкоштовно зробити ще один знімок — уже в костюмчику.
Із фото засмучено дивиться хлопчик у піджаку.
— Відтоді ми жартуємо, що маємо близнюків. А Ярослава прозвали головою колгоспу. Мама казала, що їй соромно ходити з ним на базар, бо дитина завжди помічала на тротуарі копійки й піднімала їх, стаючи на коліна. Майбутній керівник: завжди знає, що де лежить.
До кімнати зазирає білявий хлопчик.
— Я на вулицю, можна на роликах?
— Добре.
Він цілує маму й вибігає у коридор.
— Це Ярчик, — лагідно проводжає його поглядом. — Батьки соромилися розповідати знайомим, скільки у нас дітей. У радянські часи нормально було мати двох. Коли я ходила з п"ятим, доки можна було, нічого не казала їм. А шостого вони вже сприйняли спокійно. Тільки запитали, чи буде ще.
Дитяча кімната — прохідна. У ній стоять три двоярусних ліжка. На пофарбованих у синє стінах — золотаві янголи.
— Діти самі розмальовували, — каже Людмила. — Мають же бути чимось зайняті. Вони в нас грають на скрипці, бандурі, баяні, піаніно. Займаються акробатикою, малюють. Півторарічна Ангеліна спить із нами, — показує на двері сусідньої кімнати. — Але до ранку туди доповзають ще двоє.
На маленькій кухні тулиться стара пральна машина. На столі — два набори чашок на шість персон.
— Як ви тут усі поміщаєтеся? — дивуюся.
— Буває, і стола перевертають, — весело відгукується жінка.
1968 — Людмила народилася у Черкасах
1992 — закінчила факультет кібернетики Київського університету
1992 — одружилася з Олександром
1993 — народився син Роман
1995 — народився син Ярослав
1996 — народився син Любомир
1996 — Людмила — психолог при храмі Миколи Доброго в Києві
2000 — народилася донька Софія
2000 — закінчила аспірантуру Інституту педагогіки і психології
2002 — народився син Назарій
2004 — народилася донька Ангеліна
2004 — кандидат психологічних наук
2005 — завкафедрою психології Інституту бізнесу та технологій
5 
1
Коментарі