Середа, 28 березня 2007 14:32

"Бандера міг гладити мене по голові"

Автор: фото: Олександр ЧЕКМЕНЬОВ
  Андрій Васькович почав видавати журнал про Україну для німців ”Украйне репорт”
Андрій Васькович почав видавати журнал про Україну для німців ”Украйне репорт”

Андрій Васькович, 50 років, мав бути діаспорним греко-католицьким священиком. Але став журналістом. Очолює благодійну організацію "Карітас-Україна". Вона допомагає ВІЛ-позитивним, опікується безпритульними дітьми.

— У мене було щасливе дитинство, — розповідає Андрій з виразним "діяшпорним" акцентом. — 1944-го батьки емігрували з України до Німеччини. Мій тато родом із Івано-Франківщини, був у підпіллі ОУН. Мама — з Перемишля, теж була в ОУН. Від першого чоловіка, Захара Шупера, мала троє дітей — Богдана, Романа й Христину. Коли він помер, мама одружилася з батьком. У них народився Юрко і я.

Зустрічав когось із відомих діячів еміграції?

— У Мюнхені до загибелі жив Степан Бандера. Батько з ним працював, був членом проводу ОУН. Я Бандеру не пам"ятаю. Кажуть, він міг гладити мене по голові, — сміється Васькович.

Батько займався "Українським видавництвом" і газетою "Шлях перемоги". Пізніше був деканом філософського факультету Українського Вільного університету. Мама спочатку працювала в газеті, а тоді пішла в лікарню адміністратором. Робота в українських установах не була прибутковою. Першу машину, "форд", батько купив лише на початку 60-х.

У 10 років Андрій поїхав до Риму. Вступив там до Української папської малої семінарії. Каже, вчився посередньо. Кілька разів вертався до Німеччини й знову їхав до Риму.

Першу машину батько купив лише на початку 60-х

— У 1975 році переїхав до Західного Берліна. Працював для фільмових компаній, набирав акторів. Пізніше очолив у Мюнхені газету "Шлях перемоги". До армії не пішов, бо не мав німецького громадянства. І брати мої не служили. Старший, Богдан, працював для фармацевтичної компанії, нині в Італії. Роман переклав німецькою "Історію України" Полонської-Василенко. Живе в Німеччині. Юрко — художник у Празі. А сестра Христина мешкає у Вашингтоні.

А батьки?

— Переїхали до Києва ще 1993-го. А в 1997 році батька дуже побили. Його знайшли в якомусь підвалі. Сказали — пограбування. Тепер він інвалід: не говорить, не рухається. Зараз батьки живуть у Львові.

Андрій уперше прилетів до Києва в жовтні 1990-го.

— Ледве поселився в готелі "Москва". Навпроти голодували студенти. Я підійшов, почав розповідати про націоналізм. Мене сприйняли за провокатора, хотіли побити.

Пригадує, як відвідав татову батьківщину.

— Ще в 90-х Зеновій Красівський, учасник руху опору, відвіз до батькового села. Красівський — із Витвиці, а батько — з сусідніх Розтічок. Побачив своїх двоюрідних сестер і братів. Ще й на весілля якогось родича потрапив. Потім поїхав до Львова, до материної сестри. Тітка Оля показала мені старе фото моєї сім"ї. Розпитує — де тут хто? Я кажу: оце — мама, Данко, Ромко... Тоді вона обняла мене. Її переслідували, в 60–70-х тягали до КДБ, — пояснює Андрій, прикурюючи цигарку.

1957, 21 березня — Андрій Васькович народився в Мюнхені в родині політемігрантів із України
1963 — пішов до школи
1981–1986 — навчався в Римі та Мюнхені
1975 — переїхав до Західного Берліна, працював для кінокомпаній
1987 — у Мюнхені очолив газету "Шлях перемоги"
1991 — переїхав до України
2003 — очолив благодійну організацію "Карітас-Україна"

Зараз ви читаєте новину «"Бандера міг гладити мене по голові"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі