За 45 км від міста Зборова, райцентру на Тернопільщині, у старенькій хаті в лісі живе 65-річний Ярослав Рибак. До найближчих сіл — Іванківців та Хомів — по 4 км. Чоловік туди ходить дуже рідко, селяни теж до нього не вчащають.

Старший дільничний міліціонер Ігор Пінчук, 35 років, називає Рибака місцевим Робінзоном Крузо.

— Це вже кінець моєї дільниці, я там був чотири чи п"ять років тому, — каже старший лейтенант. — Тоді його мама ще жива була. Вона мала довге волосся, курила люльку. Місцеві прозивали її Бабою Ягою. А чого мені до нього ходити? Він громадського порядку не порушує, нікого не ображає.

Ярослав Рибак свого часу закінчив у Львові політехнічний інститут, за фахом інженер. 1970 року одружився. Жінка була з Тернополя, працювала лікаркою. За рік вони розлучилися. Тоді Ярослав перейшов жити в ліс, де мати купила хату. Дружина вже померла. Є родичі в селищі Залізці, але Ярослава не провідують.

— На початку 70-х він збудував собі хату навпроти лісництва. А потім щось хлопові перемкнуло — пішов до лісу жити, — каже майстер лісу Мирон Козловський, 57 років. — Говорити не дуже любить, але як приходжу з горілкою, то здоровкається, випиває.

Коли дорогу розмивають дощі, добратися до Рибака неможливо. Навіть у суху погоду за півкілометра доводиться виходити з авто і йти пішки. Здаля видно великі копиці сіна, пасеться худоба. Господар на подвір"ї.

— Ви гляньте на вола — там же шкіра і кістки, — хитає головою Козловський. — Славко худобу цілу зиму просто неба тримав.

— Я на своїх волах економлю, — зізнається Рибак. — Нащо їм багато їсти? Тримаю їх для підстраховки. Десять років орав ними, то, може, знов треба буде, запряжу. А сіно тримаю на наступний рік. Хтозна, чи зможу знов накосити. Хай лежить.

Десять років волами орав

У господарстві в нього два воли, три корови, свиня, одинадцять курей, шість індиків. Бідкається, що птицю краде лисиця, то на Великдень буде без м"яса.

— Замість паски спечу на поташі паляницю в п"єці. Яєць до тіста додавати не буду, краще так зварю, — каже Ярослав Сильвестрович.

Пінчук і Козловський дістають із пакета гостинці — хліб, ковбасу, пиво, квас, пральний порошок.

— Ви — добрі люди, — радіє Рибак.

Бере дві хлібини, дякує. Довго роздивляється пачку порошку "Ґала". Потім каже, що такого не бачив ще. Йому наливають коньяку. Спочатку відмовляється, бо постить. Але потім тричі випиває.

— Я вам тоді теж щось дам, ходіть зі мною, — веде до хатини.

Маленьку комірчину він недавно перекрив шифером, поставив смерекові підпори для соломи. Відчиняє двері до кухні. На підлозі повно мисок і баняків. У стіні вмурована пічка. Рибак швидко щось бере і виходить.

— Ось, це вам, — вручає рум"яну паляницю.

Потім ще раз повертається і виносить велику миску горіхів. Показує радіо.

— Воно впало і побилося, а може, батарейки сіли, — розповідає. — Хочу відремонтувати, щоб про політику слухати, що Ющенко каже. Світла в мене нема. Пенсії не отримую — не ходжу по неї.

У Рибака — великий сад: три горіхи, решта — яблуні. Каже, що люди частенько приходять по щепи — то роздає.

— І картоплю вирощую сортову — колись голова колгоспу на саджанці дерев поміняв, — додає господар.

Дільничний обіцяє привезти йому польських сортів в обмін на щепи.

— Обов"язково привезіть, — каже Рибак. — Але наріжте їх не тепер, бо вже пізно, а 8 березня наступного року. І в машині їх біля мотора не тримайте, щоб не спарилися. Та підпишіть кожну гілочку, який то сорт!

Господар бере до рук тачку. Пояснює:

— Маю сьогодні 60 тачок гною вивезти. Але, певно, вивезу тільки сорок. Ви мене затримали. Та й ліва рука від роботи болить. Хоча я не хворію — їм багато картоплі і часнику.

На прощання Ярослав Рибак починає молитву. Каже, що знає всю Службу Божу напам"ять.

1941 — Ярослав Рибак народився у селищі Залізці Зборівського району на Тернопільщині
1948 — пішов до першого класу місцевої школи
1956 — після 8 класу вступив до сільськогосподарського технікуму в Дублянах піді Львовом
1960 — вступив на інженерський факультет Львівського політехнічного інституту (тепер — Національний університет "Львівська політехніка")
1965 — почав працювати інструктором у ДТСААФі у Залізцях
1970 — одружився
1971 — розлучився і перейшов жити до лісу

×