24 серпня полтавська поетка Аліна Сваровські, 20 років, вийшла заміж за киянина Віталія Селика, 21 рік. Побралися в місті Гуляйполе на Запоріжжі, де відбувався фестиваль "День Незалежності з Махном".
— Віталій не подобається моїм батькам. Мама каже, що не для того віддала мене в школу моделей, щоб я вийшла заміж за такого хлопця. Щоби побратися, я втекла з дому.
Аліна в рожевій сукні з білою фатою стоїть на стадіоні "Сільмаш". Віталій, одягнутий у вишиванку, шаровари та червоні чоботи, дарує їй букетик троянд, трохи прив"ялих на сонці. У Києві він працює журналістом.
— Ми як сучасні Ромео і Джульєтта, — каже Селик. — Мої батьки теж були проти нашого одруження. Кажуть, ми занадто молоді. Мама ховала мій паспорт, аби не поїхав до РАЦСу. Я знайшов його, речі спакував і подався у Гуляйполе.
Аліна і Віталій зустрічаються два місяці. Познайомилися на фестивалі "Харківська барикада".
— Віталій зірвав для мене квітку з клумби в центрі Харкова. До нього підійшла міліція. Оштрафували на кілька гривень. Я стояла збоку, чекала. Прогуляли з ним усю ніч. Він слухав мої вірші. Цим мене і підкупив.
Свідок нареченого — казкар 45-річний Сашко Лірник просить молодих сідати у тачанку. Віталій заскакує першим, подає руку нареченій.
— Поки житимемо нарізно: він у Києві, я — в Полтаві та Харкові. У Полтаві мої батьки, у Харкові закінчую четвертий курс філософії в університеті Каразіна, — поправляє на голові віночок. — Я досі дівчина. Сьогодні кохатимемося вперше. Щоби довести, що я цнотлива, Віталій покаже людям нашу простинь.
Запряжена кіньми тачанка з молодятами рушає. Править власник коней Микола Іванович, 57 років. Наречений заплатив йому 100 грн. За ними на іншому возі їде нардеп-"нунсівець" Олесь Доній, 40 років.
— Ми не боронимо їм одружуватися, — щоб не злетіти з воза, тримається за сіро-зеленого кулемета. — Вони вже дорослі, щоб вирішувати такі питання. Домовилися із РАЦСом, щоб їх розписали у День Незалежності. На державні свята працівники РАЦсу вихідні, як і всі нормальні люди.
Щоби довести, що я цнотлива, Віталій покаже людям нашу простинь
Перед міським РАЦСом зібралося 200 людей. Це приїжджі й мешканці навколишніх будинків. На дерев"яному столі, застеленому скатертиною, на тарілочці лежать дві срібні обручки. Для нареченого — із синім скляним камінцем, для нареченої — з червоним. Свідки — Сашко Лірник і поетеса Каріна Томаєва розстилають перед Аліною і Віталієм рушника. Дівчина стає на нього першою. Віталій ступає за нею. Їх розписують на вулиці перед РАЦСом.
— А ви чого стоїте? — звертається Лірник до натовпу, що обступив наречених. — Збирайте молодятам гроші. Один наряд нєвєсти коштує, як половина бюджету "Махно-фесту".
Молодим нічого не дарують. Аліна одягає Віталію обручку, вона злітає з пальця і падає на асфальт.
— Поганий знак, — шепоче 55-річна Марія у червоній хустці. — Можуть розлучитися або надовго роз"їхатися. Та й без батьківського благословення їх не повінчають у жодній церкві.
Віталій бере дружину на руки. З її голови злітає весільний вінок. Аліна плаче.
— А чо нєвєста плаче? — кажуть у натовпі. — Пізно нюні пускати. Скидай фату, вдягай фартух і очіпок та йди до плити.
Після РАЦСу молодята їдуть до готелю "Лідія".
— Аби довести Алінину цнотливість, улаштували їм удень шлюбну ніч, — розказує друг нареченого Артем Полежака, 30-річний поет. — За півгодини Селик показав закровавлену простиню. Кров"ю на ній написав махновське гасло "Воля або смерть".
3 
1
Коментарі
32