12 січня в Україні відзначають День українського політв'язня. Вшановують і згадують людей, які були заарештовані через політичні переконання. Це люди, які не корилися радянській тоталітарній системі і зберігали вірність своїм принципам та ідеалам.
52 роки тому в 1972 році радянська влада одночасно заарештувала більшість відомих представників українського національно-демократичного руху. Ця подія отримала назву "генеральний погром" українського шістдесятництва.
Українська гельсінська спілка з прав людини називає цю подію найбільш репресивною акцією проти українських дисидентів.
Протягом двох днів у Києві і Львові були заарештовані всі відомі українські дисиденти: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець. Згодом був арештований Ігор Калинець.
Невдовзі хвиля репресій прокотилася всією Україною. Арешти пройшли в Галичині, Одесі, Харкові, Черкасах, Умані. Всього було заарештовано близько сотні осіб, а ще обшуки, допити, звільнення з роботи, переслідування.
Майже всі заарештовані були засуджені за одіозною статтею карного кодексу СРСР "антирадянська агітація та пропаганда" і відправлені відбувати свої терміни у табори Мордовії та Пермської області Росії, Сибіру та Казахстану. Їх закривали у психлікарнях, позбавляли роботи чи звільняли з навчання.
"Своєю діяльністю, творчістю та активною громадською позицією вони розвінчали міф про радянську систему. Про те, що ця країна є тою, де "вільно дихає людина". Українські політв'язні показали, що СРСР є радянською тоталітарною системою, яка придушує свободу слова, свободу друку, забороняє будь-які нерегламентовані культурні акції. У той час, як населення задихалося в умовах тотального терору, українські культурні діячі виявилися провісниками духовної свободи. Саме їхня діяльність нагадує нам, що здобута у 1991 році незалежність, була вибореною, а не дарованою за просто так", - сказав старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України Олег Бажан.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мисткиня померла після голодування в окупованій росіянами Бучі: поховали українську художницю-шістдесятницю Любов Панченко
Саме в неволі, у таборах, з ініціативи В'ячеслава Чорновола від 1975 року почав відзначатися День українського політв'язня – голодуваннями і протестами.
Нині ця дата є актуальною, на жаль. Російський режим продовжує незаконно утримувати й катувати у своїх тюрмах українських політичних в'язнів.
В'ячеслав Чорновіл навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Під час випускного вечора пішов на Володимирську гірку і поклявся, що все життя боротиметься за Україну.
1965-го виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Тарасові Шевченку в селі Шешори на Гуцульщині. За місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем'єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна". За "політичне хуліганство" В'ячеславу Чорноволу влада оголосила сувору комсомольську догану. Тому не зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.
Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису "Український вісник". Член Української гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за "антирадянську пропаганду". Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Від КГБ отримав прізвисько "Нєугомонний".
Загалом пробув у неволі 17 років. У 1990-1992 роках - голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990-го. На президентських виборах 1 грудня 1991 року за В'ячеслава Чорновола проголосували 7 420 727 українців - 23,27%. Він зайняв 2-ге місце слідом за Леонідом Кравчуком.
3 
1
Коментарі