Актор Сергій Підгорний, 54 роки, став відомим після ролі Смуглянки у фільмі "У бій ідуть самі "старики". Він живе в місті Буча за 30 км від Києва разом із матір"ю Раїсою Федосіївною, 81 рік.
Двері будинку відчинені. З ліжка в кімнаті підводиться мати актора. Скаржиться на біль у нозі.
— Про мене не пишіть. Мені все одно життя нема. А Сергій там, — махає рукою на сусідню кімнату, — п"яний.
— Хто там? Редакція? Геть! — гукає через двері Підгорний. — А, домовлялися, тоді сідайте, — показує пультом від телевізора на місце поруч із собою. — Вибачте за цей срач.
На підлозі розкиданий одяг, скручений матрац. У кутку — телевізор. На стінах два годинники: один стоїть, стрілки іншого відстають на 1 год. Над ліжком репродукція "Мадонни з немовлям" Леонардо да Вінчі. У кімнаті спертий запах перегару й цигаркового диму.
— Не можу піднятися, — береться рукою за поперек. — Там дві грижі.
— У вас був іще брат? — питаю.
— У, пішла тема, — відвертається. — Це неправда, що він кинувся під поїзд. Володя впав із залізничного мосту. Давайте краще поговоримо про професію.
Згадує, як його обирали на роль Смуглянки. На початку 1970-х Сергій навчався у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого.
— Приїхала асистент режисера — Віра Сергіївна. Вибрала чоловік 10–12. Автобусиком привезли на кіностудію. Ми всі були такі зажаті. Леонід Биков із кожним привітався за руку. Мені сказав посміхнутися. Потім хлопців відпустили, а мене залишили. У мене патли такі були, — проводить рукою по плечах. — Сказали: "Сейчас тебя постригут, фотографии сделают, примерят форму. Ты будеш играть". Не гримували, бо я ж смуглий. На зйомки з готелю їхали більше години в автобусі. У Бикова персональна машина, а він нє — сідав в общий автобус.
Шморгає носом.
— Гайморит замучив, — каже. — Чотири проколи робили. Але все — вистачить.
Підбирає з підлоги пачку червоної "прими". Запалює.
— Тільки закрийте двері на коридор, мама не любить диму, — просить. — Я грав у кіно реальну людину — льотчика Віктора Щедронова. Це друг Леоніда Бикова. Вони в одному дворі виросли. Віктора за віком не брали на фронт, він дописав собі годок і попав. За дві неділі до кінця війни його збили в Чехії. Як вийшов фільм, проходу мені не було. Усі підходили й дякували. З тих пір я Смуглянка. Учора знайомий сказав: "Ти Смуглянкою і помреш". У 1979 році знімався вже в іншому фільмі. Якось мені кажуть: "Биков погиб". Як був у сценічному костюмі, так і поїхав на похорон на Байкове кладовище, — голосно схлипує.
Каже, мав фотографії з Биковим, але їх покрали.
— Журналістів знаєте скільки було? Ніхто не вернув. Я вже того кулька з фотографіями і не бачу.
Згадує, як у дитинстві займався бальними танцями і футболом.
— Якби не травма, — задирає штанину. Під коліном випинається кістка, — став би футболістом. Прийшлося зав"язать. А танці мені в житті пригодилися. Запросили на вечір у Києві, у палац... — намагається згадати назву. — Баришню беру, ану поїхали! Причому "ча-ча-ча." Я не Чапкіс, але згадав елементарно.
Дзвонить телефон.
— Да, Сашенька, я помню. Я в себе всегда, — кричить у трубку. — Знову запрошують зніматися, — пояснює. — Були забули про мене, а знявся в Оксани Байрак, став усім потрібний. Для нової ролі попросили вуса і бороду відростити. Але мені так набридло. Не знаю, чи до завтрашнього дня витримаю. Мама дістає, що я на бомжа схожий. А мені партизана грати.
Підгорний зіграв батька головної героїні у фільмі Оксани Байрак "Попелюшка з острова Джерба". Каже, за роботу йому не доплатили.
— Оксана підійшла, обняла, поцілувала, а грошей менше дала. Я зараз вам доведу, — виходить за документами. На студії Оксани Байрак "ГПУ" кажуть, що Підгорному видали аванс. Решту грошей віддали матері актора.
Раїса Федосіївна гукає нас до себе в кімнату.
— У Сергія двоє дітей, — розповідає. — Сина від першого шлюбу зі Світланою назвали Володею на честь дяді. Він уже дорослий, живе в Адлері біля Сочі. А від другого шлюбу є дочка Сашенька, їй 15 років. Після родів забрала її сюди, воспитувала. Тепер вона у Києві, два роки її не бачила. Сергій оце місяців два як оформив пенсію і "чорнобильські" отримує. Він "чорнобилець" другої категорії.
— Мама про дітей розказувала? — Сергій повертається до хати. — Сина давно бачив, він у Чорному морі плаває. Мама Сашеньки Люда сказала: "Пока не покаїшся, — ніякого спілкування". Ми з неї були і тут, і у Володимирському соборі, а зараз вона вдарилася у таке... Забув, як називається. Де Сандей оцей (Сандей Аделаджа — старший пастор "Посольства Божого. — "ГПУ"). Я два рази пішов, подивився — нє.
Одягає піджак, сідає на табуретку під дверима.
— Я в Чорнобилі був із концертами для підтримки тих, хто там залишився працювати. На мене, знаєте, як радіація повіяла? Які в мене раніше зуби були!
Каже, що засвоїв ремесло столяра:
— Попросили зробити гроб і зробив. Не тільки гроби вмію, а й стільці, столи — та що хочеш!
1953, 27 грудня — Сергій Підгорний народився у с. Буча Ірпінського р-ну на Київщині. У свідоцтві про народження записали: 1 січня 1954 року
1973 — зіграв роль Смуглянки у фільмі Леоніда Бикова "В бій ідуть самі "старики"
1975 — загинув старший брат Володимир
1986 — дев"ять разів їздив у Чорнобиль із концертними програмами, має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС
1988 — помер батько Олександр
2008 — зіграв у фільмі Оксани Байрак "Попелюшка з острова Джерба"
Знявся у 35 фільмах. Найвідоміші: "В бій ідуть самі "старики" (1973), "Народжена революцією" (1974), "Доля" (1977), "Мерседес" тікає від погоні" (1980), "Мене звати Арлекіно" (1988), "Одіссея капітана Блада" (1991)
3 
1
Коментарі
2