На задньому дворі санаторію "Славутич", що в Пущі-Водиці, побудували обійстя в українському стилі — біла хата-мазанка під солом"яною стріхою, плетений паркан. Зазвичай тут гуляють весілля.
На вихідні з восьми країн світу сюди приїхало 150 осіб, які колекціонують усе, що пов"язане з пивом. Від дореволюційних етикеток і корків — до наліпок на автомати, що продають хмільний напій по всьому світу.
— Найбільші такі з"їзди проходять у Словаччині, до 400 учасників, — розповідає організатор Олександр Шпагін, 35 років. — Але там не забезпечують ані харчуванням, ані житлом.
У Києві учасники з"їзду платять по 200 грн. За це їх селять у санаторій, тричі на день годують. І два дні дозволяють безплатно пити пиво.
— Колекціонувати для мене — це єдиний легальний спосіб пити пиво вдома, — говорить 37-річний киянин Анатолій Липовець. — Дружині кажу: "Люба, я ж не з горілчаних пляшок етикетки збираю".
До Києва Анатолій приїхав із Південно-Африканської Республіки, викладає там в університеті.
— Вибирай, — пропонує Анатолієві 53-річний Михайло Пінчук із Мінська. Кожен колекціонер має окремий столик. Наклейки Михайла — у целофанових кульках, файлах, фотоальбомах.
У Пінчука — 88 тис. етикеток із 185 країн. Білорус скаржиться, що це захоплення не з дешевих:
— Послати бандероль за кордон коштує два долари.
Щомісяця Пінчук витрачає на листування $100. 40-річний москвич Сергій Опалєв купує в нього п"ять етикеток по 50 коп. Дістає калькулятор і рахує, скільки це буде в російських рублях. Його захоплення називається тегестологією: він збирає бірдікелі — підставки під пивні кухлі. Свою колекцію тримає у валізці, на столі.
— Дарую, — каже хлопцеві з Латвії, який довго розглядає підставки "Рижского".
У мене четверо онуків, і всі пиво п"ють
Розповідає, що в Москві має нафтовий бізнес.
— Друзі привезли мені бірдікель із пивоварні міста Стрижевой, — хвалиться. — Це за 500 кілометрів на північ від Томська. Улітку тільки на літаку можна дістатися, а взимку — хіба що коли болота замерзнуть, — пояснює.
Найдорожчий бірдікель, каже Опалєв, продали на аукціоні в Німеччині за 400 євро. Це була підставка з довоєнного львівського бару.
— Я єдиний президент, що працює вантажником, — хвалиться 60-річний Аркадій Драгоміров.
Аркадій Іванович — президент Українського товариства прихильників пивних етикеток. Працює вантажником на пивзаводі "Янтар" у Миколаєві.
— У мене четверо онуків, і всі п"ють пиво, починаючи з однорічного, — заявляє.
Натовп розглядає його колекцію на футбольну тему.
— Оцю бразильську етикетку я показав одному бразильцю, — витягає синю з білим орлом і двома зірками. — Унікальна. Він сказав, що ніколи не чув про таку команду і таке пиво.
Хвалиться, що відвідав 400 пивзаводів. Із них 127 — в Україні.
— Автостопом мандрую, рідше на електричках, — підтримує бесіду 48-річний киянин Сергій Романюк. — Прикордонники ніяк не второпають, чого в Польщу через Брест їжджу. Прокладаю маршрут по пивзаводах. Удома маю велику карту Європи з пивними етикетками.
43-річний Євген Голенков сім років живе у США. Колись грав у команді КВК "Запоріжжя–Кривий Ріг–транзит". Пивну атрибутику колекціонує з 10-го класу.
— Якось зустрічався з дівчиною, поїхали ми до Львова на екскурсію, — пригадує. — Заходимо в аптеку-музей, бачу — на підлозі пивна пляшка з етикеткою, якої в мене нема. Підняти стидаюся. Дівчина сама підняла. Тепер це моя дружина.
У Кривому Розі Євген працював інженером, а в Америці обтягує меблі.
— Доводиться пити паскудне мексиканське, колумбійське пиво, а все заради етикеток, — морщиться. Купує дві дореволюційні етикетки по 12 євро.
52-річний литовець Валентинас Уколовас називає себе пивним туристом. Заради пивних етикеток побував навіть у Північній Кореї та В"єтнамі.
Організатори запрошують на дегустацію в сусіднє шатро.
— Як пиво? — питаю в словака Юрая Беднарчика, 47 років. Він приїхав із Чеських Будейовіц, з іншого пивного фестивалю. Беднарчик поглядає на порожні пляшки з-під переважно російського пива.
— А, хімія!.. — махає рукою.
Валентинас зауважує:
— В арабів іноді мінералка дорожча за пиво.
3 
1
Коментарі
1