Ексклюзиви
Четвер, 19 червня 2008 20:08

14-річний Микола Жуков не вміє читати

Автор: фото: Геннадій ГНИП
  У селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівщини Микола Жуков сидить на порозі хати материного співмешканця. Поруч стоїть з відром Олена Пузнік — мати хлопця. Праворуч сидить його бабуся Лідія Жукова. Вона тримає на руках молодших онучок
У селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівщини Микола Жуков сидить на порозі хати материного співмешканця. Поруч стоїть з відром Олена Пузнік — мати хлопця. Праворуч сидить його бабуся Лідія Жукова. Вона тримає на руках молодших онучок

Микола Жуков, 14 років, доглядає молодших сестер, пасе кіз та телицю, ловить жаб для собак. Колись умів рахувати до 20, але тепер збивається. Знав букви, та позабував.

До будинку в селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівщини, де живе хлопець, ідемо з місцевим працівником соціальної служби Марією Книр.

34-річна Олена Пузнік, мати Миколи, виходить із городу, де полола. Усміхається, запрошує до хати. У просторому цегляному будинку співмешканця жінки живуть троє дітей Олени, її мати та сам хазяїн.

— Колька сам магнітофон розкрутить і cкрутить, а от читати йому важко, — заходить господар 33-річний Андрій Зубець.

— Трохи й моя вина є. Закрутилась я, — каже Олена. — То беременна ходила, то мала народилася. То зберусь — грошей немає.

Жінка йде надвір гукати сина. Микола — невисокий, худий, виглядає років на 11. Заходить боязко, бочком, не піднімає очей.

— Це він чужих стісняється, — запевняє Зубець. — Із тими, кого знає — щебече.

Хлопець жвавішає, коли прошу назвати букви. Показую в газеті на "г" у заголовку. Коля ворушить губами, але нічого не каже. Показую "а" — підліток усміхається ще більше, хвилюється, але нічого не вимовляє. Підходить його бабуся — Лідія Жукова, 66 років.

— Коля, а це яка буква? — вказує на "н" та "б". Хлопець мовчить.

Поки дорослі говорять, жінка відводить онука в спальню.

— Ти шо, забув? — доноситься шепіт. — "А", "ни", "би".

Чоловік пив, зраджував

Микола повертається до кімнати. Прошу його порахувати апельсини. Ледь чутно каже: "один", "два". На третьому збивається. Після підказки дораховує до п"яти.

Хлопець оживає, коли показує хазяйство: телицю, двох кіз, собак та курчат. Розповідає, що ходить на ставок ловити ряску птиці та жаб собакам. Скаржиться, що сусідські діти не хочуть із ним гратися.

Олена Пузнік виросла в сім"ї, де було п"ятеро дітей. Батько помер, коли дівчині було 3 роки. Жили в селі Великий Крупіль Згурівського району на Київщині.

Олена закінчила 9 класів. Заміж вийшла в 19 років, переїхала до села Глушиця Сарненського району на Рівненщині. Каже, з чоловіком, Юрієм Пузніком, промучилася вісім років. Він пив, зраджував. Одного разу Олена повернулася із заробітків і застала в ліжку чоловіка з коханкою. За два місяці виїхала на Полтавщину сапати буряки. Син із бабусею жили в родичів. Потім вона зійшлася із Зубцем і два роки тому перевезла сина в Нову Басань.

— Як жили на Рівненщині, Коля в школу не ходив, бо треба було їхати автобусом 25 кілометрів, — виправдовується мати. — У Глушиці п"ятеро таких же дітей теж не ходили в школу.

У Новобасанській сільраді кажуть, що Олена Пузнік раніше пила, але останні півроку п"яною її не бачили.

— Лєна — людина працьовита, — переконує Марія Книр, 34 роки. — Обставини так складалися, що вона не змогла віддати сина до школи.

Микола рік навчався в Тимківському інтернаті — школі для відсталих дітей у сусідньому селі. Потім інтернат розформували, а хлопця направили на навчання до Батурина. Олена зі співмешканцем їздили туди. Умови їм сподобалися. Та Колю чомусь не відвезли. У селі кажуть, що дорослі не розуміють до кінця, що вони накоїли, держачи дитину вдома.

— Час втрачений, — вважає Новобасанський сільський голова Олександр Конопляник, 35 років. — Дитина розсіяна. Сьогодні бачив: їде центральною дорогою, по сторонах не дивиться. А через село машини летять. Навіть якщо й закінчить кілька класів допоміжної школи, малоймовірно, що хлопець зможе освоїти найпростішу професію.

Наприкінці квітня Олену Пузнік судили за злісне невиконання батьківських обов"язків. Дали два роки умовно. На суді класний керівник Миколи, вчителька Тимківської допоміжної школи-інтернату Галина Сафонова, говорила, що хлопець спочатку не вмів їсти ложкою, брав їжу руками. Багато найпростіших страв бачив уперше. Але вчився старанно. На канікули їхати додому не хотів.

Зараз ви читаєте новину «14-річний Микола Жуков не вміє читати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода