Четвер, 23 лютого 2017 18:37

Співаєте: "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому". Чого він нічого не везе? Із в'язниці вийшов?

Оперний співак Анатолій Мокренко відмовився працювати в Большом театрі

У 10-му класі послали виступати на концерт художньої самодіяльності в Києві. У залі сиділа комісія, яка шукала таланти. Після виступу до мене підійшов один з її представників. Дали направлення на навчання в Харківську консерваторію. Я тоді нічого не знав про професійний спів. Думав: "Нащо вчитися, коли і так вмію співати? Здобуду якусь професію, а співати мені ніхто не заважатиме". Пішов учитися на інженера, бо в нашому селі найкращою посадою вважали інженера на цукровому заводі.

З першої зарплати в Інституті геології купив квитки в Оперний театр. Вперше побачив високе мистецтво. Захотілося вчитися.

У консерваторії вчаться п'ять років, а я був сім. Вдень працював в Інституті геології, а ввечері біг на пари вечірнього відділення. По роботі доводилося їздити у відрядження. Бувало, проводив там по кілька місяців. Повертаюся, а в консерваторії вже екзамени. Писав заяви на академвідпустку. Викладачі сміялися: "Так ви і до 40 років диплом не отримаєте".

  Анатолій МОКРЕНКО, 84 роки, оперний співак. Народився у селищі Терни Недригайлівського району на Сумщині. Батьки працювали на цукровому заводі. Закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-геолог. Сім років працював за спеціальністю в навчально-науковому інституті геології. Згодом вчився на вечірньому відділенні Київської консерваторії. П’ять років був солістом оперної студії при цьому вузі. З 19??-го – соліст Київського театру опери та балету. Виконував 40 провідних партій. Їздив на гастролі в Англію, Угорщину, Польщу, Швецію, Францію, Японію, Іспанію, Кубу, Фінляндію, Канаду. 1979-го став лауреатом Шевченківської премії. ”2,5 тисячі карбованців витратив на меблі, бо перед тим отримав квартиру”. 1991-го став генеральним директором та художнім керівником Національної опери. Працював на цій посаді вісім років. ”Закінчився контракт. Продовжувати його не схотіли”. Понад 50 років викладає у консерваторії. ”Наука вокалу – це наука вивчення себе до найдрібніших деталей”. Видав дві книжки спогадів: ”У серці – рідна Україна” і ”Знайти себе”. 57 років живе у шлюбі з ­Марією Федорівною, якій зараз 79. Вона – інженер-конструктор за фахом. ”Познайомилися, коли були студентами Політехнічного інституту. Я закінчував навчання, а вона перейшла на другий курс. Одружилися, коли вона отримала диплом”. Мають двох доньок: Оксана закінчила театральний інститут, Людмила має дві вищі освіти – фізика і психолога
Анатолій МОКРЕНКО, 84 роки, оперний співак. Народився у селищі Терни Недригайлівського району на Сумщині. Батьки працювали на цукровому заводі. Закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-геолог. Сім років працював за спеціальністю в навчально-науковому інституті геології. Згодом вчився на вечірньому відділенні Київської консерваторії. П’ять років був солістом оперної студії при цьому вузі. З 19??-го – соліст Київського театру опери та балету. Виконував 40 провідних партій. Їздив на гастролі в Англію, Угорщину, Польщу, Швецію, Францію, Японію, Іспанію, Кубу, Фінляндію, Канаду. 1979-го став лауреатом Шевченківської премії. ”2,5 тисячі карбованців витратив на меблі, бо перед тим отримав квартиру”. 1991-го став генеральним директором та художнім керівником Національної опери. Працював на цій посаді вісім років. ”Закінчився контракт. Продовжувати його не схотіли”. Понад 50 років викладає у консерваторії. ”Наука вокалу – це наука вивчення себе до найдрібніших деталей”. Видав дві книжки спогадів: ”У серці – рідна Україна” і ”Знайти себе”. 57 років живе у шлюбі з ­Марією Федорівною, якій зараз 79. Вона – інженер-конструктор за фахом. ”Познайомилися, коли були студентами Політехнічного інституту. Я закінчував навчання, а вона перейшла на другий курс. Одружилися, коли вона отримала диплом”. Мають двох доньок: Оксана закінчила театральний інститут, Людмила має дві вищі освіти – фізика і психолога

Запропонували працювати в оперній студії консерваторії. За кілька місяців поїхали на гастролі в Большой театр із двома спектаклями – "Царева наречена" і "Сорочинський ярмарок". Про наші гастролі написав московський журнал "Огонек", а я отримав пропозицію співати в Большому. Відмовився, бо Москва справила на мене гнітюче враження, коли їздив туди по роботі. Весь день мотався на метро. Під кінець відрядження здавалося, що Москва – це підземелля.

У 29 років запросили солістом у Київський театр оперети. Пропонували звання й гарну зарплату, за рік обіцяли квартиру. Відмовився. Оперета -розважальне мистецтво. А мені хотілося виконувати драматичні твори.

Коли закінчував п'ятий курс, у Нацопері захворів артист. Мені запропонували заспівати партію Миколи в "Наталці-полтавці" замість нього. На сцені не тямив себе від щастя. За кілька місяців захворів ще один співак. Замість нього виконував партію Фігаро в "Сивільському цирюльнику". Зал аплодував стоячи. А мене покликали в Оперний.

14 років із дружиною жили в орендованих квартирах. Винаймали куток у старій врем'янці на Сирці. З одного боку стояло ліжко, навпроти – грубка. Між ними ставили розкладачку, на якій спала старша донька. Мучилися там чотири роки. Потім зняли кімнату в підвалі будинку біля театрального інституту. Була схожа на склеп – 8 на 2 метри. Якось вертаємося додому, а біля будинку пахне печеним. Заходимо у кімнату – там дим. Дружина зранку поставила на електоплитку гороховий суп. Добре, що нічого не загорілося.

Володимир Щербицький (перший секретар ЦК КПУ. – Країна) любив мою творчість. Мене викликав тодішній міністр культури Ростислав Бабійчук: "Щербицький просив дізнатися, які у вас проблеми". Відповів: "Недавно отримав двокімнатну квартиру на Дарниці. Якби житло ближче до центру і ще одну кімнату додати, бо в нас двоє доньок". За тиждень дали квартиру на Суворова. Там моїм сусідом був Анатолій Солов'яненко. За кілька років почали будувати новий дім біля Лаври. Нам з Анатолієм запропонували там помешкання. Зайшов подивитися – у вікно видно Києво-­Печерську лавру. Тепер щоранку милуюся цими краєвидами. Солов'яненко в цьому будинку жити не схотів – мріяв ближче до центру. Отримав житло в будинку біля Нацбанку.

Шевченківська премія була для мене знаковою. Батько був членом партії, добровольцем пішов на фронт. Коли німці почали наближатися до села, заводське начальство допомагало евакуюватися родинам. Матері виділили двох коней: один – непідкований, другий – сліпий. Склала на віз речі, чотирьох дітей обклала подушками. Доїхали до центру села і втрапили у баюру, яка після дощів утворилася. Вісь на возі переламалася. А там жив материн вітчим – дід Сліпченко. Вийшов: "Давайте до нас. Будемо перебувати біду разом". Так у них і залишилися. Я знайшов у дідовій хаті дві книжки: Кобзар і збірник оповідань "Вокруг света". Два роки окупації читав Шевченка. Закінчував і починав спочатку.

В Оперному театрі подружився з Дмитром Гнатюком. Він уже був знаменитий, але не зазнавався. Його старший брат Іван учився в румунській морській школі. Коли повертався з канікул на навчання, зник. Про його долю рідні дізналися вже за часів незалежної України. Дмитро Михайлович зустрів у Києві давнього товариша, який працював в архіві, попросив підняти документи. З'ясували, що Івана арештували кагебісти. Звинувачували у шпигунстві. На допитах він нічого не міг пояснити, бо російської не розумів. Його катували, а потім розстріляли.

Автор: фото надане Анатолієм Мокренком
  Майбутній оперний співак Анатолій Мокренко у травні 1958 року працював інженером у столичному Інституті геології. Також навчався на вечірньому відділенні Київської консерваторії
Майбутній оперний співак Анатолій Мокренко у травні 1958 року працював інженером у столичному Інституті геології. Також навчався на вечірньому відділенні Київської консерваторії

30 пісень Олександра Білаша виконував першим. Мені він довірив і "Два кольори". Якось зранку подзвонив і попросив терміново приїхати. За півгодини був у нього. Білаш сів за рояль і почав співати. Я зразу сказав: "Саша, хочу її виконати". Щоб записати пісню на радіо, треба було отримати дозвіл художньої ради. Композитор Всеволод Рибальченко після прослуховування зауважив: "Пісня гарна, але є кілька неприйнятних моментів. От ви співаєте: "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому". Чого він нічого не везе? Із в'язниці вийшов? Про тюрму на радіо ніхто не співатиме". Дозволу не отримали. Почали виконувати її на концертах. Людям пісня полюбилася. Записали її за кілька місяців.

Композитор Платон Майборода здавався суворим чоловіком, але насправді був ніжний і ліричний. Якось запросив його виступити в моєму селі. Кілька днів він жив у моїх батьків. Розхвалював мамин борщ і вареники. Сам готувати не вмів. Казав, цим займається тільки дружина. Розповідав: "Коли Таню поклали в лікарню, вперше в житті мусив заварити собі чай і підсмажити яєчню". Разом із моїм батьком пішли на полювання. Цілий день блукали, а додому повернулися без здобичі. Платон казав: "Головне – побувати на природі. Там почуваю себе вільним".

У 1970-х прочитав 28-томну "Энциклопедию России с древнейших времен". Захотілося дослідити історію цієї держави після того, як під час гастролей у Лондоні попав на демонстрацію проти війни у В'єтнамі. У Союзі нам розказували, що капіталісти нищать В'єтнам, а тут вони ж протестують пройти війни. Одного академіка попросив порадити книжку, в якій би була написана правдива історія Радянського Союзу. Він порекомендував цю енциклопедію. Записався в Республіканську бібліотеку на Грушевського. Додому книжок не давали. Та я сказав бібліотекарці: "Я ж на роботі. Прочитати 28 томів у бібліотеці ніяк не зможу". Тоді вже був народним артистом. Бібліотекарка подзвонила у книгосховище на Подолі. Там дозволили брати додому по одному тому. Читав 2,5 року. Зрозумів, що вся історія Росії – це історія загарбання інших держав.

На Кубі зустрічався з Фіделем Кастро. Туди поїхав із комсомольською делегацією. Нам запропонували попрацювати, щоб ближче познайомитися з місцевим населенням. Повезли рубати цукрову тростину. За годину біля плантації зупинилася машина із брезентовим дахом. З неї у поношеному костюмі вийшов Фідель Кастро. Через перекладача привітався і процитував Леніна: "Постійна праця – це закон життя і мистецтва". Попросив заспівати. Виконали пісню Олександри Пахмутової "Куба, любовь моя".

Перед розвалом Радянського Союзу поїхали на гастролі в Японію. Назад летіли через Іркутськ. Там мали пересісти на інший літак. Але нам відмовили. Сказали: "Украина решила отделиться от Советского Союза. Ну так и ждите. На советский самолет мы вас не посадим. Пускай украинский заберет". У залі очікування опинилися понад 100 артистів. Справу владнали за кілька годин після дзвінка у ЦК партії і в Міністерство культури.

На початку 1990-х були найгірші часи для Національної опери. 1300 працівників театру по півроку не отримували зарплату. Артисти на репетиціях непритомніли від голоду. Тричі відмовлялися виходити на сцену. Умовляв їх трохи почекати. Наступного ранку побіг до свого земляка Віктора Ющенка, тоді голови Нацбанку. Він зателефонував міністру фінансів: "Ігоре Олександровичу (Ігор Мітюков. – Країна), театр гине. Давайте щось думати". За кілька днів мали чим виплатити зарплату.

Зараз ви читаєте новину «Співаєте: "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому". Чого він нічого не везе? Із в'язниці вийшов?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 25
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути