Ексклюзиви
Четвер, 18 лютого 2021 10:04

"Спали з собаками на підлозі. Від страху вони горнулися до нас"

Щоб почати життя спочатку, не можна себе жаліти

2012-го на день народження донька подарувала жовту орхідею. Не знала, як доглядати, – в мене гинули навіть кактуси. Розпитувала у продавців квітів, але вони допомагали неохоче. На Миколая чоловік поклав під подушку книжку "Все про кімнатні квіти". Раділа, як дитина.

Захотілося вирощувати квіти. У друзів і знайомих просила гілочки, листки. Ставила у відстояну воду, додавала кілька таблеток активованого вугілля. Друзі віддавали занедбані вазони. Я пересаджувала, квіти розцвітали.

  Оксана МЕРКУЛОВА, 42 роки, менеджерка, квіткарка. Народилася в Києві 30 березня 1978-го. Батько працював художником і будівельником в жеку, мати була фармацевтом. 3-річною з батьками переїхала до Горлівки на Донеччині. Навчалася в Запорізькому державному університеті на менеджера зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Працювала старшим касиром у банку. Розводить кімнатні рослини. Мала близько 200 орхідей і 300 гібіскусу. Продавала через інтернет і місцевий магазин. 22-річною перенесла операцію на мітральному клапані. Має третю групу інвалідності. 20 січня 2015-го виїхала з чоловіком з окупованої території. Жили у друзів на Кіровоградщині. Два роки орендували хату в селі Степанецьке Канівського району на Черкащині. Згодом викупили її. Захоплюється творами Джека Лондона, зокрема романом ”Морський вовк” й оповіданням ”Любов до життя”. Любить битки. Заміжня вдруге. Чоловік – Костянтин Меркулов, 41 рік, працює різноробом на підприємстві ”Наша Ряба”. Від першого шлюбу має доньку 23-річну Діану, вона живе в Києві
Оксана МЕРКУЛОВА, 42 роки, менеджерка, квіткарка. Народилася в Києві 30 березня 1978-го. Батько працював художником і будівельником в жеку, мати була фармацевтом. 3-річною з батьками переїхала до Горлівки на Донеччині. Навчалася в Запорізькому державному університеті на менеджера зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Працювала старшим касиром у банку. Розводить кімнатні рослини. Мала близько 200 орхідей і 300 гібіскусу. Продавала через інтернет і місцевий магазин. 22-річною перенесла операцію на мітральному клапані. Має третю групу інвалідності. 20 січня 2015-го виїхала з чоловіком з окупованої території. Жили у друзів на Кіровоградщині. Два роки орендували хату в селі Степанецьке Канівського району на Черкащині. Згодом викупили її. Захоплюється творами Джека Лондона, зокрема романом ”Морський вовк” й оповіданням ”Любов до життя”. Любить битки. Заміжня вдруге. Чоловік – Костянтин Меркулов, 41 рік, працює різноробом на підприємстві ”Наша Ряба”. Від першого шлюбу має доньку 23-річну Діану, вона живе в Києві

Розвела понад 200 орхідей, багато драцен, кордилін, фікусів. Для вазонів виділили кімнату. Облаштували теплиці. Тільки поливала по 3 години. Відстоювала сім п'ятилітрових бутлів води.

Продавала квіти через інтернет. Навчилася упаковувати, щоб доїжджали без пошкоджень. Приходили продавці квіткових магазинів. Казали, що такого вибору в них немає.

Ми жили в центрі Горлівки. У квітні 2014 року в місто заїхали танки і "Гради". Почалися обстріли. У серпні бойовики почали залишати позиції. З'явилася надія, що нас звільнять. Та потім зайшли російські війська.

Жили на гроші з продажу квітів. Могли купити найнеобхідніше. Більше часу проводили в батьків на околиці Горлівки.

Виїхати не могли, бо наша китайська хохлатка Лакі мала народжувати. Повернулись у свою хату. В перші дні січня були сильні обстріли. Обсипалася штукатурка. Ховалися в підвалі. Від страху сковувало тіло, порушувалася координація, плуталися думки, перехоплювало подих.

Коли Лакі почала народжувати, з "Градів" гатили, як ніколи. Ветеринар не приїхав. Пологи приймала сама, консультуючись телефоном. На світ з'явилися семеро цуценят. Тієї ночі спали з собаками на підлозі. Від страху вони горнулися до нас.

18 і 19 січня біля хати прогриміло чотири вибухи. Зрозуміли: більше лишатися не можна. Наступної ночі при свічках розкручували меблі. Обстріли лунали зусібіч. Затихло перед ранком на 1,5 години. Трохи поспали. А потім знову. У паніці пакували, що бачили. Я хапала вазони і ставила в машину. Коли шарахнуло поряд, вилетіли, в чому були. Вскочили в автівку, навіть хати не зачинили.

Їхала з коробкою цуценят на задньому сидінні. Молилася й уявляла над нашою машиною ангела. На блокпосту бойовиків сказали, що їдемо до батьків. Нас пропустили. А на українському – затримали. Пояснили: під час обстрілів не можуть випускати.

Чекали більш як 2 години. Було холодно, обстріли не вщухали. В якийсь момент мені стало байдуже. Підійшла до хлопців і стала на коліна. Просила, щоб дозволили нам їхати. Потім кажу: "Якщо ні, підемо пішки. Можете стріляти у спину, але назад не повернемося. Краще загинути від української кулі, ніж від сепаратистської". Один боєць підняв мене. Заспокоїв. Потім постукали у вікно: "Можете їхати. Але швидко, є небезпека".

Ближче до Костянтинівки постріли затихли. Руки тремтіли. Подзвонила матері.

  На 25 сотках землі в селі Степанецьке Канівського району на Черкащині Оксана Меркулова розбила клумби. Територію засадила за три роки
На 25 сотках землі в селі Степанецьке Канівського району на Черкащині Оксана Меркулова розбила клумби. Територію засадила за три роки

До Димитрового (після декомунізації селище Олександрійське на Кіровоградщині. – Країна) їхали майже 9 годин. Прибули опівночі. Друзі натопили хату, накрили стіл. Дозволили мешкати, доки не купимо житло. Шокувала тиша і те, що вулицями спокійно ходять люди.

Продали цуценят, жили за ті гроші. Чоловік намагався зна­йти роботу, але марно. Ми почали думати про переїзд.

Знайома Таміла з Канева домовилася за будинок у селі Яблунів на Черкащині. Господарі дали добро на розстрочку. Дозволили заселятися. Ми приїхали вночі. А вранці сказали: платіть усю суму або забирайтеся. Чоловік чотири дні шукав хату. Але на таких умовах ніхто не погоджувався. У двір приходили нетверезі друзі господарів. Поводилися агресивно. Я боялася вийти на вулицю.

Думали їхати в Чернігів до батьків. А Таміла запропонувала пожити в будинку її брата в Каневі. Його виставили на продаж. Ми погодилися. Наступного дня пішла до Дніпра. Подзвонила матері: "Я щаслива. Гарний будинок, спокій і рідна річка".

Хату в розстрочку знайшли в селі Степанецьке Канівського району. Будинок – біля траси, 10 років у ньому ніхто не жив. У дворі стояла мазанка й багато господарських споруд. Землі – 30 "соток". На п'яти сусідка садила гарбузи. Решта поросли бур'янами. Люди боялися ходити повз, щоб не вибіг собака чи лисиця.

Господарі просили 80 тисяч гривень. Умовили пустити нас як квартирантів, доки візьмемо кредит. Повирубували хащі. Спиляли старі дерева. Гори бур'яну вивозили "Жигулями" з причепом у канаву біля колишніх ферм.

На землі боролися з кротами й мурахами. Найстрашніші були мишачі гнізда. Найбільше – на задньому дворі в бур'янах. Страшно було підійти, але взялася за роботу. В одному місці з нори на мене вилетіла ціла зграя. Як я репетувала, чуло все село.

Квадрат за квадратом звільняли ділянку від пирію. Увечері ледь заповзали в хату. Одного разу кинула сапою об землю, сіла й розплакалася. Сльози наверталися й уночі. Боліли грижі у спині.

Знову зайнялася рослинами. Купувала багаторічні, які швидко розмножуються. Живцювала кімнатні. Коли пускали коріння, продавала. Виручку вкладала в хвойні та декоративні кущі. Чоловік зі старих сусідських вікон зробив теплицю.

На 25 "сотках" розбила клумби. Для поливу тягала 70 метрів шланга. Зробила кілька озер із тракторних шин. Посадила водяні лілії зі ставка.

За три роки засадила територію. Поступово замінюю дешеві рослини на дорогі. За сезон можу заробити до 50 тисяч гривень.

Останні роки нам було важко: не мали грошей, щоб купити їжу й ліки. Але тепер я точно знаю, що життя можна почати з нуля. Головне, не жаліти себе. Підніматися й робити.

Зараз ви читаєте новину «"Спали з собаками на підлозі. Від страху вони горнулися до нас"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1031
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути