Ексклюзиви
Вівторок, 04 серпня 2020 11:15

Рубці були великі, права рука приросла до тулуба

Після опіків людей оперують 10–15 років

Чому я став дитячим лікарем? Не знаю. Мені тварини подобалися, вони розмовляти не вміють, їх треба потримати на руках, щоб відчули тепло й почали довіряти. Так і діти. Не можуть висловити, що відчувають, не вміють лукавити. З дорослими складніше. Вони багато скаржаться. Насправді хочуть викликати до себе симпатію і співчуття.

15 років тому шеф викликав до себе: "Там – президент, а ти – єдиний, хто говорить російською. Йди". У нашу клініку привезли 5-річну Настю Овчар, яка під час пожежі обпекла 80 відсотків тіла. З нею приїхав український президент Віктор Ющенко. Я так розхвилювався, що врешті з ним розмовляли англійською.

Про інтернаціональну місію в Україні можна було б вигадати романтичну історію. Наче познайомився з українкою, закохався. Але все набагато простіше і практичніше. Я мав майже 60 місій у різні країни. Та останні 10 років відвідую лише дві – Україну й Колумбію. Коли в одне місце приїздиш багато разів, можеш щось змінити, передусім ставлення людей. В Україну легко дістатися. Мова – зрозуміла. Хоч до того в цій країні я ніколи не був.

  Геннадій ФУЗАЙЛОВ. Лікар дитячого опікового госпіталю ”Шрайнерс” у Бостоні. Народився в єврейській родині в Узбекистані. Батько – лікар. Мати займалась вихованням дітей. Після розпаду Радянського Союзу сім’я емігрувала у Сполучені Штати Америки. Там здобув медичну освіту. Професор Гарвардського університету. Працює в дитячому відділенні університетської клініки Гарвардської медичної школи в Массачусетсі. 2005-го взявся за лікування 5-річної Анастасії Овчар із села Воронцівка Куп’янського району Харківщини, яка винесла з палаючого будинку 12-місячну сестру й обпекла 80 відсотків тіла. Прооперував сотні дітей з України. Керівник міжнародної місії ”Лікарі об’єднуються заради порятунку дітей” і Всеукраїнського проєкту ”Зниження дитячого травматизму від опікової травми в Україні”. Дев’ять років поспіль разом із виїзною бригадою хірургів зі США у Львові консультує й оперує дітей з опіковими травмами. Про особисте життя не розповідає. Має доньку та сина. Живе в місті Кембридж штату Массачусетс, США
Геннадій ФУЗАЙЛОВ. Лікар дитячого опікового госпіталю ”Шрайнерс” у Бостоні. Народився в єврейській родині в Узбекистані. Батько – лікар. Мати займалась вихованням дітей. Після розпаду Радянського Союзу сім’я емігрувала у Сполучені Штати Америки. Там здобув медичну освіту. Професор Гарвардського університету. Працює в дитячому відділенні університетської клініки Гарвардської медичної школи в Массачусетсі. 2005-го взявся за лікування 5-річної Анастасії Овчар із села Воронцівка Куп’янського району Харківщини, яка винесла з палаючого будинку 12-місячну сестру й обпекла 80 відсотків тіла. Прооперував сотні дітей з України. Керівник міжнародної місії ”Лікарі об’єднуються заради порятунку дітей” і Всеукраїнського проєкту ”Зниження дитячого травматизму від опікової травми в Україні”. Дев’ять років поспіль разом із виїзною бригадою хірургів зі США у Львові консультує й оперує дітей з опіковими травмами. Про особисте життя не розповідає. Має доньку та сина. Живе в місті Кембридж штату Массачусетс, США

Цікаво зустрічати людей, які були моїми пацієнтами 10–15 років тому, спостерігати, як вони змінилися. Недавно побачився з Іваном Кейваном, який потрапив до нас у 10 років. Його вразило струмом, коли поліз у трансформатор забирати м'яч. Одяг загорівся, обпік 80 відсотків тіла. Від травми підборіддя приросло до грудної клітки. Тепер Іван – красень.

Пацієнтам не нагадую про травму. На минулому вчаться, але дивитися треба в майбутнє.

Після травми кінцівки вже не будуть такі, як до операції. Пересаджена шкіра матиме інший вигляд і функціонуватиме по-іншому. Це не всі розуміють, мають високі очікування.

Реконструктивну пластичну хірургію проводять, доки дитина не виросте. Опіки – це біль надовго. Оперуємо пацієнтів упродовж 10–15 років, додаємо маленькі штрихи, бо тіло змінюється.

Порятунок людини – це ще не все. Важлива психологічна реабілітація. Вона триває довше. Після будь-якої травми змінюється сприйняття світу. В Україні цьому не приділяють належної уваги. Немає системи, структури й коштів на фізичну реабілітацію, не кажучи про психологічну.

Пам'ятаю дівчинку, якій у 14 років вилили на обличчя кислоту. Пошкодження були незначні, однак лице – це критичний орган. Від вад обличчя ніхто не помирає, але мова не про смерть, а про відновленння.

Малюки частіше травмуються в молодих матерів від 18 до 22 років, які не мають вищої освіти й не знають елементарних правил.

Цей різновид дитячого травматизму пов'язаний із соціально-економічними умовами. Під час пандемії люди сидять удома, садки не працюють. Батьки втомлюються від постійного догляду і втрачають пильність. Травмування дітей до 5 років переважно пов'язані з опіками окропом. Потрібно постійно говорити про це і з матерями, і з вагітними. Це в сотні, а то й тисячі разів дешевше за лікування.

Після опіку слід зробити чотири речі: забрати дитину від джерела травмування, зняти з неї одяг, 20 хвилин потримати уражене місце під холодною водою і викликати"швидку".

Коронавірус вплинув і на медичну практику. Основні кошти перекинуто на боротьбу з пандемією. Інші галузі медицини залишаться без підтримки. Кількість операцій зменшиться. Це пов'язано, зокрема, з обмеженням доступу до реанімаційного обладнання. Профілактична медицина стає актуальніша.

У вересні планували поїхати в Дніпро. Напевно, візит доведеться скасувати. Наступного року буде вдвічі більше людей, яким потрібна допомога. Поки що оглядатимемо пацієнтів через відеозв'язок.

Через страх пандемії кількість звернень у лікарню зменшилася. Навіть люди з інсультами сидять удома, бо бояться заразитися Covid-19. Хворі з неважкими опіками не звертаються по допомогу й залишаються без післяопікової реабілітації. Це небезпечно, бо через рік-два вони можуть отримати інвалідність.

  Геннадій Фузайлов із колегою готують до реконструктивної пластики дівчинку з опіковими травмами. Виїзна група лікарів зі Сполучених Штатів Америки 10 років поспіль безкоштовно консультує й оперує дітей у Львові та Києві
Геннадій Фузайлов із колегою готують до реконструктивної пластики дівчинку з опіковими травмами. Виїзна група лікарів зі Сполучених Штатів Америки 10 років поспіль безкоштовно консультує й оперує дітей у Львові та Києві

Ігор Лакатош – хлопчик із дитячого будинку, якого я взяв на лікування. 2007 року він обгорів у пожежі. З неблагополучної сім'ї. Батьки вчасно не звернулися, мати лікувала сина вдома. У дитини були значні контрактури, рубці, великі поверхневі опіки ніг, права рука приросла до тулуба. Він потрапив до дитячого будинку. Українські медики за лікування не бралися, не мали потрібної апаратури. Лише в серпні 2012-го Ігор потрапив на безкоштовне лікування до Бостона. Після низки операцій він заново вчився ходити.

Коли на вулиці якась бабця просить гроші й ви даєте 10 чи 20 гривень, на що очікуєте натомість? Ні на що. Я роблю добрі справи не заради реакції чужої людини, а тому, що так налаштований.

Зараз ви читаєте новину «Рубці були великі, права рука приросла до тулуба». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 31
Голосування Яка найбільша проблема Києва?
  • Затори
  • Хаотична забудова
  • Нищення історичних місць
  • Незаконна торгівля, МАФи
  • Громадський транспорт
  • Мало шкіл та дитсадків
  • Сміття
Переглянути
Погода