Платівки Елвіса Преслі українські студенти вимінювали на промови Леніна
Рок-музику та джаз "просував у маси" на початку 1960-х студент "Львівської політехніки" Анатолій Ткаченко. Довкола нього зібралася ціла група. У тому числі два Олександри - Журавльов і Лимарєв, які до Львова приїхали вчитися із Владивостоку.
На своєму захопленні хлопці заробляли. Платівки Елвіса Преслі, Кліффа Річарда, Бренди Лі, The Platters, The Shadows та інших продавали по 25-50 крб за штуку. Ціна захмарна на ті часи, та "плити" розліталися, як свіжі булочки.
Студенти вільно володіли англійською. Регулярно слухали "Радіо Люксембурґ", списалися із Всесвітнім клубом колекціонерів. Ткаченко три роки листувався з британцем Ернстом Бейлі. Той холостякував, працював учителем, цікавився соціалізмом. В обмін на джаз просив записи російських опер, промови Леніна, свого часу записані на фонограф. Цього добра в радянських крамницях лежало навалом і за копійки.
Таких знайомств у Європі та США у львів'ян невдовзі назбиралося кілька десятків. Шукали їх і серед іноземних туристів, що приїздили до міста. Міняли дефіцитні в СРСР записи зарубіжним меломанам на радянські негашені марки, розплачувалися й нелегально купленими доларами.
Анатолій Ткаченко мріяв створити джаз-клуб. Підготував лекцію. Виступав із нею в клубі промкооперації. Розповіді ілюстрував матеріалами англійського Jazz Journal - видання безкоштовно оформило йому передплату. Обласне радіо лекцію коментувало із захватом. Позитивний відгук з'явився й на шпальтах багатотиражки "Радянський студент".
Хлопці із групи Ткаченка вступили до Лондонського джаз-клубу Елвіса Преслі. У квітні 1962 року один із них - Рудольф Кирилов - отримав звідти журнал Elvis. Там була також явна "антирадянщина". Як-от: "На прес-конференції в Мемфісі австрійський ерцгерцог Отто фон Габсбурґ сказав кореспондентам, що Елвіс Преслі став неабияким символом для поневоленої комунізмом молоді. Вона захоплюється Елвісом так сильно, що вивчає мову й американський спосіб життя, щоб бути в курсі останніх новин про нього".
У листопаді 1962-го американець Віллард Хіман отримав листа від Олександра Журавльова: "Невелике прохання. Надішли мені, будь-ласка, 12 пар нейлонових панчіх. Повідом загальну суму, і я відразу надішлю долари". Через місяць студент отримав із Бельгії ще десять пар нейлонових виробів. У зворотній конверт вклав адресатові $3. Та на Львівській митниці працівники КДБ гроші вилучили: органи контролювали листування з іноземцями.
"Під ковпак" радянських спецслужб львівські меломани потрапили ще в жовтні 1960-го. Перший секретар американського посольства в Москві Річард Овен одному знайомому подарував 20 книг. Той був агентом КДБ. На обкладинці однієї з книжок у Другому головному управлінні Комітету держбезпеки виявили сліди заштрихованої олівцем адреси: "Львів, вул. Контактна, 1/4, Ткаченко Анат.".
Листування Ткаченка взялися перевіряти. Одного з адресатів - англійця Майка Вебба, що вивчав російську в школі слов'янознавства при Лондонському університеті, КДБ запідозрив у шпигунстві. Ткаченкову адресу Вебб знайшов у журналі Melody Maker й у травні 1960-го зав'язав контакт із львів'янином. "Яка ваша думка про європейський ринок? - запитував у першому листі. - Я інколи слухаю московські радіопередачі, але не знаходжу в них нічого цікавого. Вам забороняють слухати "Голос Америки", а там передають дуже хороший джаз".
З іншого листа: "Мені хотілося б задати деякі запитання про вас самого і ваше місто:
- Скільки вам років?
- Що ви вивчаєте?
- Як вимовляється назва вашого міста?
- Яке населення міста Львова?
- Скільки людей живе у Львові?
- Чи є у Львові велика промисловість?
- Ви бували за кордоном?
- Яких політичних поглядів дотримуєтеся?
- Чи слухаєте "Голос Америки" на коротких хвилях?"
"Народився я 4 липня 1938 року, - відписав Ткаченко. - Студент інженерно-будівельного факультету Політехнічного інституту. У Львові живуть понад 500 тис. людей. Є 13 інститутів (наш Політехнічний - один із найбільших у країні), є університет, 5 театрів і т.п. Маємо промисловість: завод сільмаш, автобусний, телевізорний та ін. За кордоном я не був. Політикою не дуже цікавлюся. Радію з кожної надісланої мені платівки і готовий платити будь-яку ціну, гроші в мене є".
Ще один знайомий Ткаченка із Великої Британії - "некий Тейлор" - в одному з листів 1962 року писав йому: "Нам потрібна інформація, карти й види сіл та міст Радянського Союзу. Сподіваюся надіслати тобі декілька платівок і що ще захочеш трохи згодом. Буду дуже вдячний, якщо взамін отримаю інформацію про джаз в СРСР, студентське життя, політику. Я дуже цікавлюся комунізмом - особливо первісним марксизмом".
Начальник львівського обласного управління КДБ Володимир Шевченко 14 лютого 1962 року звернувся до заступника голови КДБ при Раді міністрів Української РСР Бориса Шульженка за згодою на притягнення Ткаченка до кримінальної відповідальності - за скуповування й пересилку за кордон іноземної валюти.
На митниці працівники КДБ гроші вилучили: органи контролювали листування з іноземцями
Шульженко згоди не дав. Однак на студента завели оперативну справу "Делец". Обком партії за участі оперативників із другого відділу УКДБ Львівщини організував слухання в політехнічному, медичному, торговельно-економічному інститутах, університеті й деяких технікумах. Учинки меломанів публічно засудили.
Навесні 1963-го кадебісти розпочали індивідуальні "профілактичні бесіди" з Анатолієм Ткаченком і його приятелями. Хлопці визнали свій зв'язок з іноземцями й "розкаялися".
"Відкривання щойно придбаної плити нагадувало роздягання дівчини"
Ілля СЕМЕНОВ, псевдо "Ілько Лемко", 58 років
У 1970-ті - вокаліст рок-гурту "Супервуйки", президент Республіки святого саду - неформального об'єднання львівської молоді. Збиралися в саду колишнього монастиря Кармелітів Босих за 100 м від обкому партії. Нині - завідувач сектору промоції міста Львівської міськради
Свою першу платівку я придбав 1967 року. За югославську плиту щойно виданого Magical Mystery Tour "Бітлів" заплатив 30 рублів - не менше 400 гривень на нинішні гроші. Лонґ-плеї - великі платівки - коштували від 50 рублів. У 1980-ті ціни зросли - доходило й до 100 рублів за одну.
Зазвичай їх привозили студенти-іноземці, переважно з арабських країн. Багато хто отримував від родичів у посилках. Не ґребували цим і партійці, які бували за кордоном. Альбом групи Focus 1974 року привіз до Львова шахіст Олег Романишин, який їздив на турнір до Голландії.
Щойно придбану плиту називали "целкою". Її відкривання - був цілий обряд, що нагадував роздягання дівчини. Спершу треба було розрізати плівку, витягти платівку з конверта. Потім відкрити пакет, у якому була власне плита. Далі вона сідала на ерегований штир, починала крутитися й вибивати музику. Знавці перевіряли "якість маси". Брали її прямими долонями й розхитували. Від вібрації мав виникати звук, схожий до вуркотіння голубів.
- Кльова маса, - казали, якщо це була "фірма".
Альбом групи Focus 1974 року привіз до Львова шахіст Олег Романишин, який їздив на турнір до Голландії
Багато хто купував платівку й переписував її на бобіну. І більше ніколи не відкривав, щоб не запилилася, не зіпсувалася. Можна було придбати одразу бобінний запис. 1966 року я заплатив по 3 рублі за переписані Revolver і Rubber Soul. Пізніше ціна за переписування впала до 2 рублів.
Мій товариш "Кріпак" 1970-го мав півтори сотні плит. Сам із солідної сім'ї: батько - директор спиртозаводу, мати теж на високій посаді. Довго відмовляли його від такого захоплення. Якось подарували на день народження щеня від сенбернара Фурцевої, тодішнього міністра культури СРСР. Але той не заспокоювався. Першим у Львові дістав "Білий альбом" "Бітлів". Ту платівку в моїй квартирі слухали чоловік зо тридцять.
Міліція вишукувала плитників як спекулянтів. Такий собі Дунаєвський продавав плити навіть синові першого секретаря обкому Добрику. Але потім його хату обшукали, конфіскували всі записи й дорогущу апаратуру.
Записав Денис МАНДЗЮК
"Після усіх цих бесід зі мною я усвідомлюю, що потрапив під вплив рутини. Для радянської людини вона зайва. Оточивши себе західними картинками, журналами й музикою, я обдурював сам себе, відриваючись від громадського життя. За зовнішньою красою журналів і малюнків я не зміг розгледіти їхньої прихованої мети - спочатку зацікавити людину, а потім схилити її на свій бік"
Із покаянного листа студента Львівського політехнічного інституту Рудольфа Кирилова, написаного 1963 року після "профілактичних бесід" із працівниками КДБ
"У неділю, 16 вересня, була студентська вечірка. Столів і стільців немає. Люди стоять попід стінами. Коли з тобою хтось захоче потанцювати, то не запрошує. Він просто тебе хапає. Танцювати тут не вміють. Це якесь "ходіння" під музику".
Редель Ґедемарі з Німецької Демократичної Республіки, яка навчалася у Львівському політехнічному інституті, у листі до родичів у вересні 1961 року
1301 лист
із США, Великої Британії, Бельгії, Голландії, Франції 1963 року надали працівникам КДБ студенти Львівського політехнічного інституту. А ще 367 закордонних грамплатівок, велику кількість зарубіжних книжок, журналів, брошур, листівок. Також КДБ вилучило в Анатолія Ткаченка дві "абстракціоністські картини", одну "порнографічну фотоплівку з 34 кадриками" і 28 "порнографічних листівок"
7 
1
Коментарі