- Мене не бійтеся, я зовсім не агресивна, - ніяковіючи, виправдовується Анжела Шевченко. - І не блатна. Бачите, вже гарно говорю. Мєнти, панти, морди-сморди - то минуле.
Розповідає повільно, добирає літературні слова. Але певний час тому її мова була інакшою. Більшість свогожиття вона рідко задумувалася, перш ніж щось сказати. І не обмежувала себе у висловах.
Анжела виходить зі свого червоного "ланоса". А вісім років тому вийшла із в"язниці лише у спортивному костюмі. Ушосте. Вона вміє обікрасти в натовпі. Знає, як вижити за ґратами, що таке ломка наркомана і що відчуває людина, яку підставила міліція.
Без макіяжу, довге біляве волосся закладене за вуха. Під пахвою - три грубі книжки з психології - щойно взяла в бібліотеці. Дорогою до Краківського ринку швидко заходить до інтернет-кафе щось скопіювати, перекидає якісь файли на диск. Навчається на другому курсі Львівського університету внутрішніх справ. Готується стати кримінальним психологом.
- Жодної копійки нікому не дала за вступ, - б"є себе в груди. - Зубрила тільки. Шкільний підручник із біології напам"ять знала. Міша (чоловік. - "Країна") ночами начитував мені диктанти українською. По дорозі на екзамени проходила повз СІЗО, в якому сиділа, - то поряд з університетом. Зупинилася, помахала рукою та пішла далі. Так неприємно бачити ті продажні міліцейські обличчя на стінах вузу. Висять як зразок. Або коли випадково зустрічаю міліціонерів, які раніше знущалися з мене, били. Тепер на "ви" звертаються, вітають. Нехай їм Бог простить.
Анжела погоджується зайти до найближчої кав"ярні й розповісти про своє минуле. За кавою просить розмовляти російською, мовляв, так буде швидше. Але постійно переходить на українську.
Нас восьмеро було плюс піонервожата. Крали вночі. На 80 рублів набрали сигарет, конвертів, ручок
- Так обідно зараз за себе, за все своє життя. Ви собі даже не представляєте. Коли тобі постійно кажуть, що ти - мразь, що не маєш права жити на цьому світі, то починаєш у це вірити. Розумію, що тоді мене просто ніхто не любив.
Мати Анжели була алкоголічкою, батька не знає взагалі. Змалку росла в дніпропетровському інтернаті. Коли їй виповнилося 15 років, з мамою перебралися до баби й діда, які мешкали у Львові. За кілька днів до закінчення восьмого класу Анжела з подружками пограбувала кіоск "Союздруку".
- Нас восьмеро було плюс піонервожата. Крали вночі. На 80 рублів набрали сигарет, конвертів, ручок. За пару днів усіх пов"язали. Мене прямо з уроків забрали, у формі. Дали півтора року, але випустили через вісім місяців по амністії - як малолєтку.
Що відчули в перший день у тюрмі?
- Страшно було. Я сиділа в боксі з колючою стіною. Було дуже нагажено. Думала, що залишуся там назавжди. Плакала, - Анжела затуляє обличчя руками. - Потім прийшов корпусний - той, хто розводить новачків, - дав скручену у вогкий матрац подушку й повів до камери. Там було вісім нар на два поверхи й жуткий полумрак. Це була камера для дорослих, мєнти все переплутали. Жінки тоді дуже добре до мене поставилися. Нагодували й поклали спати на верхню нару. А на ранок мене забрали до іншої камери.
Жінки дуже добре до мене поставилися. Нагодували й поклали спати на верхню нару. А на ранок мене забрали в іншу камеру
Як проходить звичайний день у тюрмі?
- Підйом о шостій ранку. На сніданок давали якусь кашу й кип"яток - без цукру і без чаю. Десь близько 12-ї - прогулянка. Камери вигулювалися по черзі. Потім обід. Давали квашену капусту з качанами і знову кашу: з м"ясом, тобто з хробаками, і без м"яса - без них, - Анжела сміється, як зазвичай сміються, коли згадують щось погане, що тепер не має жодного значення.
- Кожен мав кличку. Пам"ятаю, була така Пудра. Вона класно мєнтам мозги пудрила. А мене кликали Жовтанська. Це було моє прізвище, а всі думали, що кличка, бо жила на Жовтневій. Бувало, жінки билися між собою. Коли востаннє сиділа, мене мали випустити умовно достроково. У таких випадках часто роблять усякі капості, провокують на конфлікт, аби не вийшла. Мені підкинули саморобні карти, хоч я в них ніколи не грала. Але перевірка на них не зреагувала. Просто порвали їх і викинули.
Як обходилися без сексу?
- У жіночих колоніях це не так гостро відчувається, як у чоловічих. У них гомосексуаліст не може навіть сісти за один стіл із нормальними чоловіками. У нас такого не було. Все мирно. Спали одна з одною зазвичай за якусь річ. Наприклад, за кусок мила чи пачку сигарет. Одним же приносили передачі, іншим - ні. Я мала інтимні стосунки з колегою по нарах лише раз - задля цікавості. Не сподобалося.
Уперше Анжела вийшла заміж у 16 за свого сусіда, на п"ять років старшого. Він був наркоманом. Якось випив забагато снодійного, випав із вікна третього поверху і зламав шию. Із ним Анжела підсіла на наркотики й народила сина Володю.
Спали одна з одною за кусок мила чи пачку сигарет
- Синочку півроку було, коли я вперше спробувала. Друзі чоловіка принесли. А мені так тяжко було з малим. Йому в роддомі занесли стафілокок, постійно плакав. Хотіла трохи забутися. Наркотики сподобалися з першого разу. І почалося. Чоловік вийшов - я сіла. За зловживання. Відсиділа кілька місяців. Випустили по амністії, як маму з малою дитиною. Я опинилася ніби в замкненому колі. Міліція дуже корумпована. Вони самі мені давали мак, прикривали й отримували за це відсоток. Бувало, забирали більшу долю. А потім посадили. Який же рік це був? Десь... Боже, стільки судимостей було, що заплуталася. Ну, не важно.
Як поєднували торгівлю наркотиками з вихованням дитини?
- Я малого ніколи не залишала. Навіть по наркотики брала із собою. Викликала таксі, пакувала в сумку розпашонки, повзунки, пляшечку з кашею. Жила на ті гроші, що на дитину давали. А коли вже почала торгувати наркотою, то заробляла нормально. Коли дозу прийняла, все по господарству робила, сама їсти варила. А без дози дитина сиділа голодна.
Уп"яте Анжела сіла за крадіжку. На Краківському ринку й біля старого львівського ЦУМу крала по кишенях.
- Зі мною була напарниця, молода ще, але гаманці витягувала безупрєчно. Потім мені передавала. А я добре товар тягнула. Одні сапожки на ноги, три пари в кульок і пішла. Бувало, касу з самого прилавка забирала прямо перед покупцями, доки продавщиця вийшла в каптьорку або оглянулася за товаром. Попалася на базарі. За мною слідкували. Коли йшла з чужим гаманцем у руках, мене ззаду підхопили двоє і понесли в машину. Просиділа кілька місяців - знову з амністією пощастило.
Коли дозу прийняла, все по господарству робила, сама їсти варила. А без дози дитина сиділа голодна
Між п"ятим і шостим разом Анжела була на волі місяць.
- Знову не вгодила мєнтам: в одного взяла наркотики, а іншому відмовила. Востаннє мене посадили на два роки в тернопільську жіночу колонію. Відсиділа до кінця. Там у мене була своя бригада - ми білили, фарбували по камерах. За це нас краще харчували, навіть м"ясо давали. А були такі випадки, що жінки вмирали від виснаження. Отак, як упала на подвір"ї, так і вмерла.
Поглядає на годинник. Має їхати до кінотеатру Шевченка на церковні збори. У тюрмі познайомилася з протестантами - приїжджали проповідувати - і повірила в Бога. На волі в реабілітаційному центрі зустріла свого майбутнього чоловіка Михайла Шевченка. Зі своїх 54 років він відсидів 30.
- Міша мені в усьому допоміг: дав їсти, одягнув. Заборгувала за газ 1800 гривень - він заплатив. Міша був служителем у церкві "Божий покров". Уже сім років одружені. Він спокійний, врівноважений. Я вспильчива. Але істерик ніколи не закатую, посуди не б"ю. Ми майже не сваримося. Як щось починаю, він мене заспокоює, каже: "Киця, я тебе так люблю!" Він завжди мені гроші дає, бо зараз я не заробляю. Ще до кризи ми з ним займалися нерухомістю. На місяць могла навіть заробити 500 доларів.
До кризи ми з чоловіком займалися нерухомістю. На місяць я могла навіть 500 доларів заробити
Рік тому Шевченки купили хату в селі Банюнин поблизу Львова.
- За гроші від проданої квартири, тієї, що прадід мені завіщав. Будемо город садити, птицю заведемо. І церкву для євангелістів у хаті облаштували. Чим зможу - жінкам-"зекам" поможу. Я проповідую і працюю з ними як психолог.
Анжела одягає чорне пальто й поволі прямує до свого "ланоса". Раптом зривається і біжить до чоловіка у формі, що проходить повз:
- Мирон Йосипович! - гукає.
Він упізнає її, усміхається у відповідь. Кілька хвилин пояснює Анжелі, де взяти потрібні книжки.
- До понеділка мушу курсову здати. Це наш декан, дуже хороша людина. Чогось такий до мене добрий. Про моє минуле не знає, нашо? А може, і знає. Яка різниця?
Як вижити у в"язниці
1. Не заводити друзів. Справжньої дружби за ґратами немає. Я дружила з двома жінками - обидві зрадили. Одна, коли вийшла на волю, обдурила мою маму. Попросила в неї грошей та речі, які нібито мала мені передати, але не передала. Друга теж про мене забула. А в камері ми разом їли, ділили передачі, прали, спілкувалися. Тепер розумію, що ми були лише "однохлєбками".
2. Біда ув"язнених у тому, що вони сприймають усю міліцію як ворогів. Це не так. Серед них є багато хороших людей. Міліціонери часто допомагають скоріше вийти.
3. Не варто влазити в борги, позичати й бути надто щедрим. Ув"язнені часто просять одне в одного чай, цукор, сигарети, мило, але мало хто повертає борг. Я отмувала передачі раз на два місяці. Мама надсилала навіть ковбасу та халву. Спочатку ділилася, але коли в мене нічого не залишалося, то сиділа голодна. Із часом навчилася жити сама на себе: від передачі до передачі. Сказала всім: "До побачення! Жовтанську можете не просити".
4. Не встрявати в бійки. Провокації влаштовують мало не щодня. Тримайте дистанцію. Краще бути самітником і нікого не чіпати. Менше розкривати душу. Багато жінок тільки й чекають нагоди, аби підставити когось, накапати начальству.
5. Раджу багато читати. Книжки допомагають забутися.
6. За ґратами краще обходитися без сексу. Це важко, але принаймні нічого нікому не будеш винна. Жінки, які перевдягаються на чоловіків, носять їхні майки, труси, - насправді, огидні хамки.
7. Наркоманові, аби не померти в тюрмі від ломки, треба пити чефір - міцно заварений чай. Він полегшує біль на деякий час.
8. Якщо в камері є авторитет - не сваріться з ним. Але й стелитися під нього не варто. Спробуйте знайти золоту середину - поділитися передачею, по-людськи поговорити.
9. Не стати "цапом відбувайлом" допоможе тільки сміливість. Із самого початку заявіть про себе, що ви не шмата. Ніколи не дозволяйте знущатися з себе.
10. Треба мати мету - це найкращий стимул до гарної поведінки і скорішого звільнення. Мене чекали на волі син і мама.
2 
35413
Коментарі