Ексклюзиви
Вівторок, 22 жовтня 2019 09:51

На дев'ятини насмілився спитати в удови, що робитиме з колекцією. Відповіла: "Я її вже продала"

Мистецький ринок 11 років не виходить із кризи

Першу картину купив у середині 1980-х. Тоді вступив до Московського інституту сталі і сплавів. Зайшов у художній салон і побачив пейзаж. Так сподобався, що виклав 28 рублів. Це були чималі гроші – отримував 50 рублів стипендії. Почепив на стіні в гуртожитку. Тішився, що в мене висить не репродукція, а справжня картина. 13 років жив по гуртожитках, доки заробив на власне житло. Ця картина завжди була зі мною.

1994-го мене обрали маріупольським міським головою. Місцеві художники попросили надати приміщення для роботи. Допоміг. Звільнив майстерні від орендної плати. Митці на знак подяки подарували 15 картин. Ще презентували живопис, дещо купував. Але, щоб цим захоплюватися, такого не було.

Моє життя в мистецькому світі змінилося у середині 1990-х. У Львові відкрили Європейський університет. Його засновник Богдан Крамарчук був громадянином США. Аби впровадити програми в навчання, позичив у мене чималу суму. Коли треба було повертати, в нього грошей не виявилося. Розрахувався колекцією, віддав понад 200 картин. Експертиза підтвердила, що це полотна відомих художників – Віктора Зарецького, Івана Марчука, Сергія Григор'єва, Миколи Глущенка, Сергія Шишка. Так я став колекціонером.

Творчістю Івана Марчука захопився, як побачив його роботу "Зійшов місяць над Дніпром". Він запитав мене: "Михайле, звідки ти її взяв? Її на початку 1980-х купив один із міністрів побутового господарства УРСР за 500 карбованців. Відвіз за кордон". "Доля", – відповів я. У моїй колекції добрий десяток його робіт.

  Михайло ПОЖИВАНОВ, 59 років, політик, колекціонер. Народився 12 квітня 1960 року в Дніпрі. Батьки працювали на металургійному заводі. Отримав спеціальність інженера-металурга в Московському інституті сталі і сплавів, там же навчався в аспірантурі. У студентські роки підробляв на кондитерській фабриці, був сторожем, контролером, розвантажував вагони. Закінчив Дніпропетровську національну металургійну академію та Національну академію внутрішніх справ. Доктор технічних наук. Автор і співавтор понад 100 наукових праць і 50 винаходів. Має патенти в Німеччині, США, Росії. 1994 року обраний міським головою Маріуполя на Донеччині. Був народним депутатом чотирьох скликань Верховної Ради. Зараз – голова громадської організації ”Фонд муніципальних реформ ”Магдебурзьке право”. Займається бізнесом у сфері нерухомого майна. Любить слухати музику Бетховена. Улюблений письменник – Олександр Пушкін. З їжі подобається риба на грилі. Грає у баскетбол і водне поло, плаває, любить малювати і подорожувати. Колекціонує картини українських художників. ”Було б егоїстично тримати їх удома. 2009-го відкрив у Києві галерею ”АВС-арт”. Там зберігаються майже тисяча одиниць живопису і графіки”. Дружина 56-річна Тетяна Анатоліївна – фінансист. ”На день народження подарував їй власноруч намальований пейзаж. Він їй сподобався. Через якийсь час до малювання долучилась і вона”. Мають синів Олександра, 32 роки, 30-річного Валерія і Сергія, 22 роки
Михайло ПОЖИВАНОВ, 59 років, політик, колекціонер. Народився 12 квітня 1960 року в Дніпрі. Батьки працювали на металургійному заводі. Отримав спеціальність інженера-металурга в Московському інституті сталі і сплавів, там же навчався в аспірантурі. У студентські роки підробляв на кондитерській фабриці, був сторожем, контролером, розвантажував вагони. Закінчив Дніпропетровську національну металургійну академію та Національну академію внутрішніх справ. Доктор технічних наук. Автор і співавтор понад 100 наукових праць і 50 винаходів. Має патенти в Німеччині, США, Росії. 1994 року обраний міським головою Маріуполя на Донеччині. Був народним депутатом чотирьох скликань Верховної Ради. Зараз – голова громадської організації ”Фонд муніципальних реформ ”Магдебурзьке право”. Займається бізнесом у сфері нерухомого майна. Любить слухати музику Бетховена. Улюблений письменник – Олександр Пушкін. З їжі подобається риба на грилі. Грає у баскетбол і водне поло, плаває, любить малювати і подорожувати. Колекціонує картини українських художників. ”Було б егоїстично тримати їх удома. 2009-го відкрив у Києві галерею ”АВС-арт”. Там зберігаються майже тисяча одиниць живопису і графіки”. Дружина 56-річна Тетяна Анатоліївна – фінансист. ”На день народження подарував їй власноруч намальований пейзаж. Він їй сподобався. Через якийсь час до малювання долучилась і вона”. Мають синів Олександра, 32 роки, 30-річного Валерія і Сергія, 22 роки

Не раз бував удома в Івана Марчука. Там усі кімнати заставлені картинами. Це справжні шедеври. Коли Віктор Ющенко був президентом, просили його підтримати створення музею митця. 2007-го глава держави заклав символічний камінь під фундаментом майбутнього закладу неподалік Андріївської церкви. Там проходить межа Подільського і Шевченківського районів. Частина – охоронна зона Софії Київської, що перебуває під захистом ЮНЕСКО. Тому погодити будівництво виявилося непросто. За 10 років ми не змогли отримати дозволи на початок будівництва ні в Міністерстві культури, ні в Київміськдержадміністрації. А я, однак, сплатив близько 5 мільйонів гривень земельного податку як за бізнес-проект.

Звернувся з цією проблемою до керівника, наближеного до Адміністрації Порошенка. Він попросив принести документацію. Наступного дня запитав: "Михайле, а де ж тут бізнес?" Відмовився допомагати.

Із Володимиром Патиком (український живописець, пейзажист, майстер натюрморту. Помер у серпні 2016 року. – Країна) познайомилися, коли той влаштовував свою виставку в Національному художньому музеї України. Запросив у свою майстерню. Я запитав, чи можна купити картину. Відповів: "Я вже старий, і дружина заборонила продавати". Ми гостювали разом зі Степаном Давимукою – тоді були депутатами Верховної Ради. Володимир Йосипович цікавився роботою парламенту. Розказували йому, як працює, які рішення приймає. Після розмови Патик підійшов до пейзажу, який мені сподобався. На звороті написав: "Справжньому українцю Михайлу Поживанову – Володимир Патик". Сказав: "Продавати заборонили, а дарувати – ні".

2008-го мав майже 400 картин. Не було куди складати. За рік відкрив мистецьку галерею "АВС-арт". Перше слово складене з початкових літер імен моїх синів.

Зробити з галереї бізнес не вдалося. Думав, художники платитимуть гроші за виставки. Але навіть знамениті не в змозі це робити. Виставляються в нас безкоштовно. Видатки покриваю за рахунок інших бізнесів.

2014 року три тижні був у санаторії в Австрії. Щовечора там проходили заняття – танці, музика, живопис. Познайомився із 70-річним професором Зальцбурзького університету. Ходив на живопис, запропонував і мені: "Бо шкодуватимеш, якщо не спробуєш". Я вибрав малюнок із каталогу і почав працювати. У мене вийшло. Ходив до майстерні щодня. Створив із десяток робіт. Примітивізм повний, але ж цікаво, коли щось виходить.

Фірма, де я працював, відзначала 20-річчя. Її власник ­запросив у замок Леопольдсдорф. Серед гостей був представник австрійського аукціонного дому Dorotheum. Розговорилися про мистецтво. Він запропонував влаштувати мені виставку. Сказав: "Щоб тобі вистачало на фарби – куплю три роботи". Заплатив 300 євро.

Після повернення до Києва ходив у художню студію на 4-годинні майстер-класи з живопису. Малював олійними фарбами. Тричі влаштовував одноденні виставки – щоб друзі могли побачити роботи. Зараз не хочу, соромлюся.

Малюю, щоб розуміти творчий процес ізсередини. Живопис заполонив мене. Це і відпочинок, і робота над собою. З одного боку, творчість – це серце, відчуття, емоції, а з другого – важка праця з композицією, кольором, лінією. Це думка, відтворена візуально.

На початку 2000-х пішов із життя львівський колекціонер, який мав галерею. Мені подобалися багато картин із його збірки. Хотів дещо купити, та він відмовлявся. Коли прийшли його пом'янути на дев'ятий день, насмілився спитати в удови, що робитиме з колекцією. Відповіла: "Я її вже продала. За 300 тисяч доларів". А колекція реально коштувала кілька мільйонів.

Давній колега мешкає під Києвом. Має кілька гектарів землі, ставок з осетром, три будинки. В одному він живе, у другому облаштував спорткомплекс із басейном, а в третьому – музей. Там висять картини, стоять 300-річні вироби з порцеляни – німецької, австрійської, російської, іспанської шкіл. Усі купував на аукціонах.

Довгий час рідні моє захоплення картинами вважали забаганкою. Не подобалося, що витрачаю багато грошей. За деякий час зрозуміли: нічого не зміниться, треба змиритися.

Колекціонування стає модою, бізнесом, подекуди неструктурованим і несформованим. Більшість власників не хочуть піару. Одиниці мають галереї. Для решти це приватна справа. Бо є певний страх показувати дорогі полотна. А хтось, можливо, й не мав офіційного джерела доходів, аби їх купувати.

Мистецький ринок розвивався до кризи 2008-го. З неї він досі не вийшов. Аукціони зникли. Добре продаються роботи лише кількох художників.

За полотнами ніколи не ганявся. Приходить хтось і каже: "Є родина, котра товаришувала з Михайлом Глущенком. Він їм подарував свою картину. А мамі треба робити операцію". У таких ситуаціях твір беру. Але, коли пропонують просто поповнити колекцію, – ні. Мене цікавлять картини, з авторами яких можу поспілкуватися.

МАВ СУМНІВ ЩОДО ОДНІЄЇ З РОБІТ АДАЛЬБЕРТА ЕРДЕЛІ. Я віддав її в лабораторію, де роблять аналіз фарби. Отримав підтвердження: фарба 1930-х.

Іноді буває, що картину підписують 1930 роком, а насправді вона намальована у 1960-х чи й ще пізніше. Проведення такої експертизи коштує 300–500 доларів.

Найдорожча обійшлася у 15 тисяч доларів. Дорого коштують твори Любомира Медвідя, Анатолія Криволапа, Віктора Сидоренка. Раніше з Іваном Марчуком можна було домовитися про ціну 3–5 тисяч доларів. Зараз таких немає.

Вартість картини важко визначити. Це емоція.

Зараз ви читаєте новину «На дев'ятини насмілився спитати в удови, що робитиме з колекцією. Відповіла: "Я її вже продала"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 293
Голосування Хто має представити Україну на Євробаченні 2020 у Роттердамі?
  • Krutь
  • Jerry Heil
  • Go A
  • Девід Аксельрод
  • Khayat
  • Tvorchi
  • Хтось із півфіналістів Нацвідбору
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода