Вівторок, 30 червня 2015 16:40

Кров із перерізаного горла різко смердить іржею

ОДИН ШВЕД ЗАГИНУВ У СЕКТОРІ М. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НАВІТЬ НЕ ОПЛАТИЛА ЙОГО ПОХОРОН, – КАЖЕ МАЙКЛ СКІЛЛТ, СНАЙПЕР І ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТРУКТОР ДОБРОВОЛЬЧОГО ПОЛКУ "АЗОВ"

МАЙКЛ СКІЛЛТ ЗУСТРІЧАЄ НА ПРОХІДНІЙ ТРЕНУВАЛЬНОЇ БАЗИ "АЗОВА" БІЛЯ СТОЛИЧНОЇ СТАНЦІЇ МЕТРО СВЯТОШИН. Одягнув темно-коричневу футболку з шевроном "Азова" на грудях і камуфляжні штани. Поверх чорних шкарпеток взув сандалі.

Просить не фотографувати його у весь зріст. Показує на взуття і робить жест великим пальцем біля горла:

– Від Білецького (Андрій Білецький, командир полку. – "Країна") перепаде, якщо побачить, у що взутий, – сміється. – Це не форменний одяг. У такому "азовцям" фотографуватися не дозволено.

Майкл говорить англійською. На сонці постійно прищурює ліве око.

Це у вас снайперська звичка?

– У мене від природи дуже хороший нічний зір. А от на сонце дивитися не можу, – каже. – Снайпера можна розпізнати не по міміці, а по тому, куди дивиться. За звичкою поглядають угору, на дахи будівель по периметру.

На КПП з металевою вертушкою нас вітають троє бійців на дивані. Один – без ноги. У дворі стоїть жовтогарячий комбайн "Атек-1300". Такі виробляв завод, де розміщена тренувальна база.

Ліва рука Майкла вкрита татуюванням: скандинавський бог Один у вигляді орла змагається з вовком Фенріром, який уособлює темряву. На внутрішньому боці правої руки – ­синьо-жовтий і червоно-чорний герби "Азова".

  Майкл СКІЛЛТ, 38 років, снайпер, військовий інструктор добровольчого полку ”Азов”.  Народився у шведському містечку Сандвікен. Батько – фахівець  з ІТ-технологій у міжнародній компанії,  мати – шеф-кухар у ресторані. Розлучилися, коли синові було 4 роки.  Має двох молодших братів по батьку і двох – з материного боку.  Вивчав економіку у коледжі та менеджмент – в університеті. Диплома не отримав.  – Академічне навчання завжди мене нудило. Я вирішив кинути університет і подорожувати світом, – розповідає.  Шість років служив у збройних силах Швеції. Отримав фах снайпера та розвідника. До приїзду в Україну в лютому 2014-го працював менеджером проектів у будівельній компанії.  У добровольчому полку ”Азов” служить від часу його створення торік у травні. Під час бойових операцій командує мобільними групами бійців. 2014-го брав участь у звільненні Маріуполя, у боях під Іловайськом та Мар’їнкою.  Називає себе націоналістом і антиімперіалістом. Вісім років захоплювався ультраправим націонал-соціалістичним рухом. Відійшов від нього, як почав воювати в ”Азові” пліч-о-пліч з євреями та арабами.  Читає багато історичної літератури. Слухає шведську фолк-музику. Любить походи в гори й тварин. На тренувальній базі полку в Києві подружився з тхорихою Майєю.  Вісім років тому став вегетаріанцем.  Планує взяти українське громадянство та залишитися в Україні. Тут має дівчину.  Мріє відкрити охоронну фірму й балотуватися до Верховної Ради
Майкл СКІЛЛТ, 38 років, снайпер, військовий інструктор добровольчого полку ”Азов”. Народився у шведському містечку Сандвікен. Батько – фахівець з ІТ-технологій у міжнародній компанії, мати – шеф-кухар у ресторані. Розлучилися, коли синові було 4 роки. Має двох молодших братів по батьку і двох – з материного боку. Вивчав економіку у коледжі та менеджмент – в університеті. Диплома не отримав. – Академічне навчання завжди мене нудило. Я вирішив кинути університет і подорожувати світом, – розповідає. Шість років служив у збройних силах Швеції. Отримав фах снайпера та розвідника. До приїзду в Україну в лютому 2014-го працював менеджером проектів у будівельній компанії. У добровольчому полку ”Азов” служить від часу його створення торік у травні. Під час бойових операцій командує мобільними групами бійців. 2014-го брав участь у звільненні Маріуполя, у боях під Іловайськом та Мар’їнкою. Називає себе націоналістом і антиімперіалістом. Вісім років захоплювався ультраправим націонал-соціалістичним рухом. Відійшов від нього, як почав воювати в ”Азові” пліч-о-пліч з євреями та арабами. Читає багато історичної літератури. Слухає шведську фолк-музику. Любить походи в гори й тварин. На тренувальній базі полку в Києві подружився з тхорихою Майєю. Вісім років тому став вегетаріанцем. Планує взяти українське громадянство та залишитися в Україні. Тут має дівчину. Мріє відкрити охоронну фірму й балотуватися до Верховної Ради

– Ці набив у лютому, – пояснює Майкл. – Скандинавський вовк Фенрір – руйнівник, Один – воїн і будівничий. Вікінги вірять, що вони битимуться аж до кінця світу. Тату – це частина мого походження, моє коріння вікінга. Родина дуже шанує ці символи, бо всі були солдатами – батько, брати, дідусь, багато рідні.

Підтримують ваш вибір воювати за Україну?

– Звісно. Вони ж бачать, що Росія творить. Ми, шведи, всі підтримуємо Україну ще від Мазепи, коли разом із козаками билися проти Петра І.

Я в роз'їздах усе життя. Часто змінював роботу. Мама змирилася, каже: "Роби що хочеш, тільки повертайся живий. Не хочу їхати в Україну на похорон". Бабця пережила Другу світову. Вона войовничого гарту. Говорить: "Людей, яких не можеш виправити, треба вбити".

На всипаній щебенем території з невелике футбольне поле бійці тренуються і живуть. На металевих штахетах сушать рушники. Де-не-де стоять лавки. Неподалік – ­металева бочка, в якій палять сміття. Над нею прикріплено аркуш А4: "Окурки тушить только внутри бочки. За невыполнение – 6 часов в карцере". Поруч чоловіки пиляють дерево.

– Сьогодні в нас день будівництва, – розповідає Майкл.

Зараз на базі з півсотні бійців.

Швед свистом кличе до себе чорне цуценя. Вимахуючи хвостом, тварина лащиться до його ніг. Чоловік присідає і кілька секунд чухає тому живіт. Коли дивиться у фотооб'єктив, намагається швидше відвести очі.

– Нервуюся перед камерою, – каже. – Перед дулом ­автомата нормально, а перед фотооб'єктивом ніяковію.

З 10 житлових вагончиків для бійців стоять рядами по п'ять. Прохід між ними накритий маскувальною сіткою. На сонці вона нагадує виноград.

– Це більше контейнер, ніж апартаменти, – жартує Майкл.

Заходить у помешкання. На двох двоярусних ліжках розкидані спальні мішки. На Майкловому лежить під'єднаний до мережі ноутбук. При виході – столик з електрочайником, розсипаними монетами, рогаликом з повидлом і виделкою.

Майкл сідає на своє ліжко біля вікна.

Чому приїхали воювати за Україну?

– Приїхав під час Майдану. Зібрався за кілька днів після того, як побачив розстріли в лютому. Це розізлило. Подумав: якщо "беркутівські" снайпери вбивають протестувальників, то я зможу вбивати тих снайперів. Був у Києві 28-го. Поговорив з деякими хлопцями з Майдану. Мені пообіцяли видати зброю.

В Україні була поширена думка, що Європа дивиться на нашу революцію через російську пропаганду. Чому не повірили їй?

– Я добре знав, що відбувається в Україні, ще з 2012-го. Тоді потоваришував з деякими хлопцями зі "Свободи", які приїздили в Швецію. Кидали мені посилання на YouTube з відео з Майдану. Шведське телебачення події в Україні висвітлювало епізодично, аж поки не почали вбивати людей. Загалом шведи ніколи не довіряли російській пропаганді.

Як стали націоналістом?

– Я був націонал-соціалістом вісім років тому. 2010-го перетворився на націоналіста. Коли в Україні почав битися пліч-о-пліч з ізраїльтянами й арабами, зрозумів, що помилявся у своєму ставленні до них.

На поняттях "нацист" і "фашист" дуже спекулюють. Згідно з російською пропагандою, всіх українців можна назвати фашистами.

У Швеції великі проблеми з незаконними мігрантами. І тільки війна в Україні показала мені, чому ці біженці з'являються.

Пишу книжку про своє перебування тут. Уже є близько ста сторінок.

Ваша книжка містить лише український досвід?

– Переважно. Це хороший спосіб прояснити свідомість, розібратися в собі. Тому захотів сформулювати свої переживання.

Які спогади хотіли переосмислити?

– Найважче було під Іловайськом. То було пекло всієї цієї війни. Ми багатьох втратили і багато набачилися.

На війні здобуваєш друзів на все життя. Але і їх загибель болить з часом усе менше. А от коли вбиваєш людей – це не забувається, закарбовується у підсвідомості. А ми вбиваємо всім чим можемо – снайперськими гвинтівками, пістолями, ножами. Ніж – найжахливіша зброя. У нас були ножові бої під Іловайськом. Вистрелити поночі, коли прориваєшся таємно з оточення, не можеш, бо привернеш до себе увагу. Доводиться нападати на противника зненацька з ножем. Нічого не відчуваєш – робиш і все. А потім ці спогади не дають спокою: згадуєш запахи і звуки. Кров із перерізаного горла різко смердить іржею. Звук, коли перерізаєш горлянку, – жахливий. Пам'ятаєте, як у дитинстві сильно надували жувальну гумку і різко її пробивали? Подібний хлопок відбувається, коли перерізаєш артерії. З них відразу струменить фонтан крові. Запах – фууу, – Майкл мружиться і крутить носом.

Чи є способи, щоб про це забути?

– Я пишу. Це мій спосіб.

В які небезпечні ситуації потрапляли?

– Небезпека почалася, коли противник почав використовувати артилерію. Під Широкиним пару разів вогонь пропалював мою зелену сорочку, але тіла не зачепив. Кілька разів куля пролітала за сантиметр.

  Швед Майкл Скіллт на столичній тренувальній базі добровольчого полку ”Азов” готує з півсотні бійців для виїзду на фронт
Швед Майкл Скіллт на столичній тренувальній базі добровольчого полку ”Азов” готує з півсотні бійців для виїзду на фронт

Українці вражають сміливістю. У вересні мали сім днів очікування перед першим боєм у Широкиному. З нами були прикордонні патрулі. Ці хлопці, мабуть, найвідважніші в українському війську.

Якось уночі ми стояли на позиціях. Почули звуки вибухів. Вони приїхали до нас машиною. Один солдат був мертвий на задньому сидінні, інший – поранений у живіт. Хлопці питають нас: "Маєте чай? Хочемо пити". Ми їм: "Та ж у вас поранений, вам до медиків треба". – "Нічого йому не буде. Дайте чаю". Наступного дня вони знову своїм джипом поїхали на лінію вогню. І після бою просили в нас чаю. Не зустрічав безстрашніших людей.

В Мар'їнці мали просунутися на 800 метрів, щоб захопити останній блокпост сепаратистів. Почалася стрілянина. Не могли зрозуміти звідки – наші чи противник? Коли все стихло, побачив чоловіка в чорному на даху будинку. Він цілився в мене. Я схопив свій Remington 700. Але не встиг би звести курок. Врятував українець за спиною – вмить зняв того снайпера.

Що робили б у разі полону?

– Такого не станеться. Завжди маю гранату швидкої дії. Буф – і все! Ніякого полону. Я бачив, що ці тварини роблять з людьми в полоні. Краще померти.

Як ставитеся до тих, хто не народжений воювати?

– На початку війни один хлопчина прийшов в "Азов" добровольцем. За якийсь час відмовився. Сказав: це – не для мене, я не можу. І повернувся додому. Поважаю цю позицію. Щоб визнати – "війна не для мене", – потрібна сила волі.

Багато залишаються на фронті, переступаючи через себе. Отримують психічні розлади. Вони тільки обтяжують нас.

Мені війна не приносить задоволення. Я хотів би збирати квіти в полі і жити в мирі. Але не виходить.

Як змінилася українська армія за рік війни?

– На початку це були хлопці лише з трьома місяцями тренувань за плечима. Але безстрашні. А тепер вони на одному рівні з ветеранами більшості армій Європи. Україна сформувала солідне військо з солдатами, які знають, як проводити масштабні операції зі знищення ворога, знають тактику. І головне – мають дух боротьби. Потрібні були людські втрати, щоб його набути. На початку здавалося, що українці не дуже хотіли воювати проти Росії. Шукали будь-якої можливості не долучатися до цієї війни. Та українська армія і волонтери переступили ту межу: окей, з цієї дороги ми вже не звернемо.

Скільки іноземців воюють в "Азові"?

– Точне число – секрет. Бо деякі країни забороняють своїм громадянам воювати за інші держави. Але ми нарахували в "Азові" 22 національності.

Серед військових існує проблема з алкоголем. Як із цим у вашому середовищі?

– Я це бачив в Іловайську після першої провальної спроби вирватися з оточення. Ми під час розвідки на лінії фронту знайшли багато пляшок з-під горілки, віскі, коньяку. Від нервів хлопці пили все.

В "Азові" правила суворі. За пиятику карають – причому не офіцери, а твої друзі. Можуть добряче всипати. За весь час у полку бачив три випадки, коли люди випивали між боями на базі. На полі бою – ніколи.

Влада пообіцяла надати громадянство іноземцям, які воюють за Україну. Отримали його?

– У серпні Порошенко був у Маріупольському аеропорту. Ми зустрічалися з ним, Тарутою (на той час – губернатор Донеччини. – "Країна") та Аваковим. Президент пообіцяв іноземцям українські паспорти. Майже рік минув. Чекаємо на них досі. Хоч це проста процедура. Він надав Саакашвілі українське громадянство за скільки секунд?

Один швед загинув у секторі М. Українська держава навіть не оплатила його похорону.

До вагончика заходить військовий, простягає Майклові круглу металеву коробку з дрібними квадратними пакетиками, схожими на чайні, однак меншими.

– Це шведський жувальний тютюн, – пояснює Майкл. – Замінює сигарети. Бо коли йдеш на снайперську операцію, не можеш курити – вночі дим видно за півкілометра.

Вам надіслали з дому?

– Сам привіз. Щоразу, коли навідуюся в Швецію, набираю його багато.

Правда, що в Україні зустріли дівчину і хочете одружитися?

– Ми познайомилися торік у березні. Не скажу, що це було кохання з першого погляду. Вдруге побачилися через дев'ять місяців, коли повернувся з сектору М. Зрозумів, що наше кохання – з другого погляду. Вона працює продуктовим менеджером у Києві. Її батьки живуть близько до лінії фронту. Сподівався, настане мир – і ми одружимося у серпні. Але маю сумніви, що мир настане швидко. Ім'я дівчини – великий секрет, – опускає очі. – Вона – типова українка.

Що це означає?

– Ооо… їжа, – усміхається. – Коли після дев'яти місяців розлуки повернувся додому з розбитими колінами, перше, що вона запитала – не "Як почуваєшся?", а "Ти голодний?" Тільки українки так можуть. Бабусі на Донбасі, навіть коли стікаєш кров'ю, цікавляться, чи питимеш чай. Я – вегетаріанець, тому люблю пісний борщ і салати.

Легко бути вегетаріанцем на війні?

– Дуже. У нас завжди є рибна тушонка. Це наш основний продукт. Однак після Іловайська схуд на 10 кілограмів. Зараз повернувся до своєї нормальної ваги.

Після розмови Майкл встає і розминає затерплі ноги.

– Мені 38, але почуваюся старшим, – жартує.

Дорогою до КПП на подвір'ї голосно перегукуються російською солдати.

– Бувають дні, коли майже все розумію, – каже Майкл. – А іноді здається, що ніколи не чув цієї мови. Російська пропаганда переконує: якщо розмовляти російською в Україні, то тебе точно вб'ють. В "Азові" 99 відсотків бійців спілкуються російською.

Майкл відводить убік руку з сигаретою, щоб не диміти на нас.

– Завжди любив стріляти. А ще люблю ходити лісом, особливо в горах. У Швеції на два тижні усамітнювався в горах, викидав телефон і нікого не бачив у цей час, крім тварин – вовків, оленів, лисиць. Раз підстрелив лося. Його крик нагадав мені крик немовляти. Після цього не можу вистрелити в тварину. В людину – без проблем, але в тварину – ні.

 

Зараз ви читаєте новину «Кров із перерізаного горла різко смердить іржею». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 354
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути