Ексклюзиви
Середа, 25 березня 2020 17:37

Було відчуття, що повернувся в совок. Руїна. Подумати не міг, що таке станеться з Кримом

Здібності до малювання розвинути неможливо

Усе вийде ще на початку шляху, якщо батьки не приймають рішення за своїх дітей. Мені ніколи не заважали. Могли порадити, але завжди рахувалися з моєю думкою. Хочеш у художнє училище – вступай.

Програма була насичена, вчилися працювати з будь-якими матеріалами. Майстри, які вели нашу групу, не були багатослівні. Підходили й казали, що правильно, а що не годиться. Одразу було помітно, чи студент розуміє й може виправити або доповнити зображення. Зараз троє одногрупників працюють за фахом.

Автор: Ірина Мамрига
  Олександр НЕЧЕПУРЕНКО, 50 років, художник, підприємець, волонтер. Народився 9 грудня 1969-го в місті Гайсин на Вінниччині. Батько був директором комбікормового заводу, мати працювала бухгалтером. Отримав спеціальність ­художника-оформлювача у Вінницькому художньому училищі. Після армії працював у художній майстерні радіозаводу ”Орізон” у Смілі Черкаської області. Згодом став підприємцем. Із 2014-го по 2018 рік їздив на Донбас як волонтер. Четвертий рік дає приватні уроки малювання. ”Моєму найстаршому учневі було 57 років, наймолодшому – 10”. Одружений із художницею Іриною. Має синів – 23-річного Євгенія, 17-річного Артема і 3-річного Андрія. Захоплюється мотоциклами. Має Honda VTX 1300. Загальний кілометраж мотопоїздок сягає понад 100 тисяч кілометрів. Займається мототюнингом. На замовлення виготовляє склопластикові скульптури. Називає їх антивандальними. Дає на них 30 років гарантії. Відбудовує дім з екологічно чис­тих матеріалів – глини, піску, комишу, дерева і каменю-піщанику. На фото:Скульптуру бика в Олександра Нечепуренка  замовили підприємці з Вінниччини. Для її виготовлення використав металевий каркас, пінопласт, монтажну піну, поліефірну смолу і скловолокно. На свої скульптури майстер дає 30 років гарантії
Олександр НЕЧЕПУРЕНКО, 50 років, художник, підприємець, волонтер. Народився 9 грудня 1969-го в місті Гайсин на Вінниччині. Батько був директором комбікормового заводу, мати працювала бухгалтером. Отримав спеціальність ­художника-оформлювача у Вінницькому художньому училищі. Після армії працював у художній майстерні радіозаводу ”Орізон” у Смілі Черкаської області. Згодом став підприємцем. Із 2014-го по 2018 рік їздив на Донбас як волонтер. Четвертий рік дає приватні уроки малювання. ”Моєму найстаршому учневі було 57 років, наймолодшому – 10”. Одружений із художницею Іриною. Має синів – 23-річного Євгенія, 17-річного Артема і 3-річного Андрія. Захоплюється мотоциклами. Має Honda VTX 1300. Загальний кілометраж мотопоїздок сягає понад 100 тисяч кілометрів. Займається мототюнингом. На замовлення виготовляє склопластикові скульптури. Називає їх антивандальними. Дає на них 30 років гарантії. Відбудовує дім з екологічно чис­тих матеріалів – глини, піску, комишу, дерева і каменю-піщанику. На фото:Скульптуру бика в Олександра Нечепуренка замовили підприємці з Вінниччини. Для її виготовлення використав металевий каркас, пінопласт, монтажну піну, поліефірну смолу і скловолокно. На свої скульптури майстер дає 30 років гарантії

У школі та армії оформлював стенди, стінгазети, плакати. Використовував нехитрий набір інвентаря – перо, туш і гуаш. Відтоді переконаний: щоб малювати, необов'язково мати супердорогі фарби чи олівці. Можна і шматком вугілля створювати гідні речі.

Здібності до малювання мають бути на генному рівні. Якщо немає, то розвинути практично неможливо. Звісно, можна навчитися малювати, але якщо людина не бачить форми, не має відчуття кольору, то це лише марнування часу. Дехто має дикий потяг до малювання, але нічого не виходить. Це нормально.

Навіть один урок вирішує багато. Торік до мене потрапив 16-річний хлопець. Прийшов із двоюрідною сестрою, котра вже відвідувала заняття. Спочатку спостерігав за її роботою, бо сам малювати соромився. Казав, що не має хисту. Та, коли спробував, його понесло. У нього талант. Помічав найменші деталі і вихлюпував на папір. Були шоковані обоє – і я, і він.

Знайома у 27 років вирішила вступати на мистецький факультет. Там був творчий конкурс. За пів року до вступу попросила, щоб я її підготував. Дав ази, навчив малювати з натури. Вона вивчилася. Працює дизайнером інтер'єру, має замовлення з усієї України. До того була домогосподаркою.

Після армії працював у художній майстерні радіозаводу "Орізон" у Смілі на Черкащині. На заводі працювали тисячі людей, діяли шість чи сім дитячих садків. Я мав роботу в бюро естетики. Оформлювали наочні матеріали, розписували стіни, вирізали барельєфи з дерева. На початку 1990-х завод почав чахнути. Обладнання вивезли в Росію, інженерів переманили.

Кілька місяців був на заробітках у Москві. Повернувся. Хотів знайти роботу вдома, та нічого не було. Малював портрети родичів, друзів і дарував їх. Згодом пішли замовлення, став заробляти на хліб. А вже влітку знайомі відкрили кафе і попросили зробити зовнішню рекламу. Тоді ще не було техніки, яка друкувала би великі банери. Все створював вручну за допомогою аерографа й пульверизатора. Моя робота сподобалася.

Став отримувати замовлення. Коли знову покликали в Москву, їхати вже було невигідно – тут заробляв більше.

Працюю із задоволенням, будь-яку роботу намагаюся виконувати добре. Від посередності зникає бажання творити.

Зацікавився мотоциклами й тюнингом. Із друзями перероб­ляли техніку. До війни їздили на байкерські злети і виставки. Знайомому льотчику переробили байк у вигляді літака. На своєму Honda зробив гігантські помпезні кофри (задні або бокові багажники мотоцикла. – ­Країна). Замовникам робив на мотоцикл кокпіт (обтікач. – ­Країна). Той байк встановив світовий швидкісний рекорд у своєму класі на озері Бонневіль у США.

Автор: фото надане Олександром НЕЧЕПУРЕНКО
  Олександр Нечепуренко стоїть біля свого мотоцикла Honda. За власним дизайном виготовив обтікачі та кофри – багажники
Олександр Нечепуренко стоїть біля свого мотоцикла Honda. За власним дизайном виготовив обтікачі та кофри – багажники

2012-го вирушив своїм байком у подорож Абхазією. Це вже була "віджата" Росією територія. Та мене вабив Кавказ, гірські краєвиди. Природа не розчарувала. А враження про життя місцевих можна описати одним словом – руїна. Було відчуття, що повернувся в совок. Обстріляні будівлі, покинуті санаторії, зарослі брудні пляжі. Зайшов на базар у Гагрі, людей практично немає. Подумати не міг, що таке станеться з нашим Кримом.

Із початком війни на Донбасі робота призупинилась. У майстерню виходив замість сторожа. В грудні 2014-го поїхав на фронт як волонтер. Люди передавали їжу, одяг, речі першої необхідності, маскувальні сітки, плівку. Ми з вінницьким волонтером Петром, позивний "Плюс-Плюс", об'їхали всю лінію фронту від Станиці Луганської до Азовського моря. Ганяли майже тиждень, наїздили 5700 кілометрів. На фронті завжди знайдеться, що перевезти з одного місця на інше. Ніхто з хлопців ніколи не нагрібав зайвого, казали: "У нас це є, везіть далі".

На Донбасі було страшно. Військові й добровольці, хоч як важко їм було, з часом звикають до війни. Вони мають зброю. А волонтер, якщо потрапить у полон, у кращому разі може зарізатися ножем. Через постійні поїздки з мирного життя на фронт у голові відбувається переворот. Це виснажує. Але й додає сили духу.

Іноді їздили вночі, хоч це й заборонено – бо могли вальнути і наші, і сєпари. Навігатори не працювали, мали звичайну карту.

На Донбас їздили двічі на місяць. Коли армія стала краще забезпеченою, зникла потреба бувати так часто.

Декілька років тому почав робити антивандальні скульп­тури. Називаю їх так, бо міцні. Даю на них 30 років гарантії. Технологію виготовлення взяв із яхтобудування. Конструюю металевий каркас. Використовую пінопласт, монтажну піну, поліефірну смолу і скловолокно. Процес кропіткий, бо все нарощується шарами завтовшки 3–4 міліметри. На виготовлення однієї фігурки витрачаю два місяці.

Їхати працювати за кордон не хочу. Купили стару хату в селі під Гайсином, відбудовуємо. Вирішили використовувати екологічно чисті матеріали. Заготовляємо комиш, якого в нас повно. Сплітаємо його в матраци, щоб утеплювати стіни й дах. Буде багато елементів із дерева. Щоб захистити його від шкідників і загоряння, обробляємо кухонною сіллю і харчовою содою. Зверху – лляною олією і бджолиним воском. Такий матеріал не боїться вологи, але дихає.

Зараз ви читаєте новину «Було відчуття, що повернувся в совок. Руїна. Подумати не міг, що таке станеться з Кримом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 300
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода