Займався футболом, думав, що з мене вийде художник. І раптом, несподівано для себе, пішов у науку.
Я – класичний приклад діаспори: ні тут, ні там. Батьки точно знали, що вони – українці. Я виріс у західному світі, знаючи, що я – звідси. А тут відчуваю, що я – звідти.
У родині спілкуємось українською. Дружина – українка, і син знає рідну мову дуже добре.
Підготовку до написання книжки "Україна. Історія" почав аспірантом. Спонукало народження сина Олександра 1985-го. Вирішив, що час настав. Книжку присвятив українцям, які виїхали з батьківщини, але ніколи її не забували.
Мав бажання більше висвітлити роль жінок в історії України, її економічному та політичному житті, розповісти про жінок-меценатів. Не вийшло – забракло матеріалу. Не вистачає і дотепер.
Нас учили, що емоційність історику заважає. Мені – допомагала. Я – виходець з української діаспори, і батьки прищепили мені почуття до України. Цей емоційний зв'язок спонукав до написання книжки. Досліджуючи історію України, прагнув зрозуміти й себе.
Завжди вожу з собою теплу куртку – так звик у Канаді.
У Росії дуже сильне імперське мислення. Вони 10 років були у прострації, і на якийсь час у мене склалося враження, що відійдуть від того. Із Путіним і нафтою повернулися до старого. Для них це очевидно: ми – найчисленніші, маємо нафту і газ, тому повинні домінувати. Раніше США хотіли домінувати над Північною Америкою і всім світом. І що з того вийшло? Не знають, як із того вибратись. Росія має навчитися жити не як імперія.
Одна булава – три гетьмани. Ця проблема в Україні пов'язана з відсутністю державності в минулому. Коли не було ієрархії, кожен міг стати гетьманом. Зараз є президент, прем'єр, офіційна влада. Це минеться.
Ющенко став символом великої події, змін у суспільстві. Схожий на Леха Валенсу, який теж став символом, тоді як провідник із нього був невдалий.
Схід-Захід – українська проблема. Але Україна – не єдина країна, яка мусить із цим боротися. Жителі провінції Квебек оголосили себе окремою нацією. Тобто в Канаді є дві нації. Однак країна не розвалюється. Регіоналізм – поширене явище. Якби в Україні була зріла політична еліта, цю проблему можна було б розв'язати.
Мав щоденник Пилипа Орлика – п'ять томів. Зрозумів цю людину і його час. Але от княжу добу не збагнув. Хоча зібрав погляди багатьох людей і намагався їх зважити.
Мама померла, коли їй було 96. Дуже ретельно дотримувалась українських традицій, як і мама дружини. Вони вкорінились у нашій родині. Четверте-п'яте покоління діаспори навчити української дуже важко. Молоді люди будуть танцювати, їсти вареники, а вчити мову – ні. Дещо допомагає церква. Але молодь просить, щоб богослужіння вели українською та англійською.
Кожен іноземець погодиться, що в Україні дуже привабливі люди і природа. Чого не скажеш про владу.
Українська державність укорінилась – це доконаний факт. Богдан Хмельницький не збудував держави. Усе, що діялося в Україні, залежало від Туреччини, Польщі, Росії. А нині вирішальну роль грають внутрішні політичні сили.
Історія України – це історія бездержавної нації.
Під час революції 1917 року стояло питання: чи готове суспільство до модернізації? Грушевський і Винниченко не до кінця усвідомлювали, що це таке. Микола Скрипник, наприклад, розумів це краще.
Історія України – дуже цікава. Особливо коли оглянутися на минуле Канади чи Сполучених Штатів.
Розвиток України важко зупинити. У країні високий рівень освіти. Це не третій світ. Українські комп'ютерники, переїхавши до Америки, швидко знаходять роботу і вибиваються на престижні посади.
Кожна держава в підручниках з історії найперше писала про своїх героїв, а потім – про ворогів. А українцям держава дісталася без героїв, без міфів і без ворогів.
Лідер повинен мати моральне право бути лідером, боротися за ствердження державності. За характером це має бути надзвичайна людина або така, з якої можна було б створити міф. Кемал Ататюрк, Джордж Вашингтон, Джозеф Пілсудський. Мужні характери гартуються у боротьбі. А коли проста людина бачить, що хтось став лідером, бо вдало скористався нагодою, для неї це – не лідер.
Хто в Україні розв'яже економічну проблему, автоматично стане героєм. Але не думаю, що комусь одному це під силу зробити.
Поширений на Заході вислів "Чому жінка не може бути такою, як чоловік?" показує їхнє ставлення до України. Вони не можуть зрозуміти особливості розвитку, які випливають з того, що українці пережили за останні сім десятиліть і ще перед тим сотні років. Де на Заході таке було?
Центральне розвідувальне управління США пророчило, що в Україні проливатиметься кров із першого року незалежності. Відмежуватися від Росії завжди було дуже складним історичним завданням. Білорусь не змогла цього зробити, а Україні вдалося. Тепер світ зрозумів її геополітичне значення. Щоправда – з допомогою таких фігур, як Збіґнєв Бжезинський.
1979-го приїхав до Києва, подивився й подумав: тут нічого не буде. Цілковите пригноблення: політичне, національне, культурне. Мабуть, це далося взнаки, коли писав про той період у своїй "Історії".
У розбудові держави ключовим моментом є домовленість Леоніда Кравчука зі старою елітою на умовах: визнайте Україну, а я вас залишу на місцях. Задумуюся: а чи могло бути інакше? Може, й не було іншого вибору? Також переймався питанням: чи успадковані корумпованість, деморалізація суспільства з минулого, а чи вже нова ситуація створила умови для корупції? Відповіді ще не знайшов.
За козацтва влада в Україні була власністю. Думаю, що тепер – теж. Саме близькість до влади дає гроші, а не гроші – владу. В цьому – велика небезпека. Тільки якщо розвиватиметься малий бізнес, можна буде переламати ситуацію.
Ленін створив республіки, щоб був Союз. Але Союз і розвалився через те, що були республіки.
Чому українці так легко стають російськомовними, російськомислячими? Культура, мова, релігія, історія – скільки всього спільного! Якщо брати це все до уваги, українці мали би стати росіянами. А вони не стали. Принаймні не всі. Не можу цього збагнути: були передумови, щоб зникла нація, а вона збереглася. А тепер, коли нація є, тяжіє до чужого. У світі небагато таких аналогій.
1991 року приїхав до Києва видавати свою "Історію". Мене чудово приймали. Державі потрібна нова історія. Все уже домовлено. Пишу передмову. Телефоную у видавництво: "Коли принести рукопис?" А мене питають: "Який рукопис?" Я розгубився: "Ну, передмову". – "Нічого не знаємо". Я – у видавництво. Ті самі люди, які вчора зі мною спілкувалися, дивляться, як на прибульця з іншої планети. Почувався як в оповіданні Кафки. Це було 19 серпня, у Москві саме почався путч ГКЧП. А я про це не знав – писав передмову. Ніби впала завіса. Я і моя книжка стали нецікаві. Зібрав речі, купив квиток на кінець тижня. А тут і путч закінчився. З видавництва знову телефонують і єлейним голосом: "Що ж ви не заходите до нас, вельмишановний професоре? Чи ви нас забули?" Ці три дні про українців відкрили більше, ніж прочитав за все життя.
Українці – сильний народ. Виживали в будь-яких умовах. Канадці чи американці такого не витримали б.
5 
35413
Коментарі