Ексклюзиви
Середа, 29 квітня 2020 16:48

"Всесвіт нам усе показує. Ми перестали чути й бачити"

Хотіла бути актрисою. Поезія мені це замінила. У віршах можу бути Клеопатрою, жрицею, балагуркою. А можу розвернути внутрішню драму.

У 9 років на два дні впала в летаргічний сон. Бачила ангела-охоронця – дівчинку, яка провела мене до Бога. Він сказав, що не планує залишати мене там. Прокинулася заплакана, а наді мною – лікарі, батьки.

На презентацію збірки еротичної поезії "Оголена самотність" приїхав отець Олександр із Дніпра. У рясі, з іконою. Сказав: "Усе, що від Бога, не є гріховне".

  Леся МУДРАК, 34 роки, письменниця. Народилася 29 квітня 1985-го у місті Легніца, Польща. Батько – військовий, мати – вчителька. Виросла в Дніпропетровську – теперішній Дніпро. Закінчила відділення літературної творчості Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему ”Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі”. Працювала завідувачкою міжнародного відділу у школі україністики Національної академії наук України, редакторкою у видавництвах, журналісткою на інтернет-телебаченні, помічницею-консультанткою народного депутата. Викладала у вузах. Була секретаркою Національної спілки письменників з роботи з молодими авторами. Авторка поетичних збірок ”Оголена самотність”, ”Горизонтальна зебра”, ”ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido”, ”Поміж жіночих звивин”. Вірші перекладено польською, німецькою, азербайджанською та іншими мовами. Лауреатка премії Всесвітнього фестивалю поезії Ditёt e Naimit та ”Коронації слова”. Організаторка й менеджерка низки літературно-мистецьких фестивалів і конкурсів – ”Найеротичніший твір” від ”Коронації слова”, ”Гранослов”, Terra poetica. Розлучена. Від першого шлюбу має доньку 9-річну Дарину. Із лікарем Антоном Поповим виховує сина 1-річного Олеся. Улюблені книжки – ”Слова і речі” Мішеля Фуко, ”Око прірви” Валерія Шевчука, ”Сонети про темне кохання” Федеріко Гарсія Лорки. Любить каву, сири й сирний пляцок. Хобі – більярд. Живе в Києві
Леся МУДРАК, 34 роки, письменниця. Народилася 29 квітня 1985-го у місті Легніца, Польща. Батько – військовий, мати – вчителька. Виросла в Дніпропетровську – теперішній Дніпро. Закінчила відділення літературної творчості Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему ”Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі”. Працювала завідувачкою міжнародного відділу у школі україністики Національної академії наук України, редакторкою у видавництвах, журналісткою на інтернет-телебаченні, помічницею-консультанткою народного депутата. Викладала у вузах. Була секретаркою Національної спілки письменників з роботи з молодими авторами. Авторка поетичних збірок ”Оголена самотність”, ”Горизонтальна зебра”, ”ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido”, ”Поміж жіночих звивин”. Вірші перекладено польською, німецькою, азербайджанською та іншими мовами. Лауреатка премії Всесвітнього фестивалю поезії Ditёt e Naimit та ”Коронації слова”. Організаторка й менеджерка низки літературно-мистецьких фестивалів і конкурсів – ”Найеротичніший твір” від ”Коронації слова”, ”Гранослов”, Terra poetica. Розлучена. Від першого шлюбу має доньку 9-річну Дарину. Із лікарем Антоном Поповим виховує сина 1-річного Олеся. Улюблені книжки – ”Слова і речі” Мішеля Фуко, ”Око прірви” Валерія Шевчука, ”Сонети про темне кохання” Федеріко Гарсія Лорки. Любить каву, сири й сирний пляцок. Хобі – більярд. Живе в Києві

У дитинстві мені бракувало сміливості. Родина була канонічна. Батько – колишній військовий. Ми виконували накази. Це дратувало. Після школи був протест – відпустила все, що пов'язувало мене з родинним затишком, принципами й мораллю. Переїхала на навчання до Києва. Вирішила спробувати написати щось нетипове, що вивернуло б моє ексцентричне нутро.

Еротика неможлива без іронії, самоіронії. Але обов'язковою складовою є естетика. Ніколи не написала би "прутень увійшов у твою вагіну". Навіщо тоді поезія?

Еротична лірика – це сублімація, гра, провокація, енергетична моновистава, епатаж, кураж. Закликаю не боятися розкутих виявів себе, але застерігаю не погрузнути в них. Якщо вростаєш у певну роль, важко виборсатися.

Батьки не були готові до еротичної поезії, тим більше в моєму виконанні. Казали: "Лесю, як приїдеш у Дніпро, будь ласка, не розказуй, що в тебе вийшла книжка. І не читай віршів". Їм потрібен був час, щоб прийняти і змиритися.

Я – дикий інтроверт. Але письменник – це носій емоцій навиворіт. Не боюся винести на загальний розсуд болі, внутрішні рани, відчай.

Вчилася у школі, де працювала мама. Співчуваю всім учительським дітям.

Баба Галя на ніч читала мені "Кобзар". У 4,5 року пішла до родичів на весілля, дорвалася до мікрофона й декламувала Шевченка. Старші плакали. Одна бабуська подарувала хустину, а гості накидали туди грошей і солодощів.

Творча жінка не матиме 100-відсоткового внутрішнього кайфу, навіть якщо знайде чоловіка, якого шукала все життя. Вони – химерні.

Письменники не бувають однолюбами. У них у житті сторінка стосунків – "три жмутки зів'ялого листя".

Маю слабкість до чоловіків-інтелектуалів.

Кохання – футбольне поле. Потрібно весь час вести м'яча, робити подачі, забивати голи. Безпричинне й безрезультатне буцання ногою зболює його.

Уперше закохалась у футболіста Діму, учня моєї матері. Приходила на стадіон, уболівала. Одного разу Діма з однокласниками прийшли до нас у гості. Випили вина. Раптом він каже: "Тетяно Михайлівно, а можна, я вашу доньку поцілую?" І поцілував. Це було так довго і прекрасно. Мені було 15.

Завжди було цікавіше зі старшими чоловіками. Вони – особливі.

Під час помаранчевої революції волонтерила на харчоблоці у Спілці письменників. До нас прийшли студенти Львівського політеху. Замість допомагати – напилися. Пішла до них сваритися. Один із тих студентів, Василь, каже: "Іменем революції пропоную вам руку й серце!" Думаю: мені так руку й серце ще ніхто не пропонував. А вийти заміж на Майдані, під час революції – взагалі круто! Нас розписали. Звісно, то був неофіційний шлюб. Друзі назбирали грошей. Аж тут я зирк на Василька – а він зеленіє. Так йому зле. Протверезів, настрахався. Узяв паузу подумати. Більше я його не бачила.

Відчуваю себе радше киянкою, ніж дніпрянкою. Більшість тих, із ким росла, виїхали. Старші – померли. Кожен приїзд у Дніпро – це повернення в порожнечу, яка торохтить усередині мене.

Дружити з колишніми чоловіками можна. Навіть треба. Маю кілька таких приятелів. Вони ж мені нічого поганого не зробили. І я їм теж.

Жінки обережні. У стосунках, спілкуванні, дружбі. Їм важко порозумітися. А ще заздрощі та конкуренція. Та в моєму житті є важливі жінки. Не називаю їх подругами, але стосунками дорожу. Деякі жінки випромінюють так багато світла, заворожують не лише чоловіків, а й жінок.

З дитинства найбільше боялася зустрічі з потойбіччям. Не смерті, а несподіваного переходу на інший бік світла. Уявляла під своїм ліжком різних створінь, які прийшли мене кудись забрати. Чи боюся цього зараз? Думаю, так.

 

Фарбувала волосся, виголювала скроні, проколювала вуха. Тільки до татуювання не дійшло. Це все потрібно перерости, насититися, щоб віднайти свій образ.

У людині, яка старішає, є свої шарм і шляхетність. Декотрі чоловіки та жінки після 50 стають такими дивовижними, якими не були у 25.

Я привчена до справедливості. Коли бачу, що все руйнується, ламаюся. Траплялися депресії. Дуже тяжко з них виходила, бо вразливим непросто вживатися із часопростором.

Ревнувати – це недооцінювати себе. Тому вчуся себе любити.

Всесвіт нам усе показує. Ми перестали чути без вух і бачити без очей. Життя було б значно легше, якби прислухалися до знаків.

Зараз ви читаєте новину «"Всесвіт нам усе показує. Ми перестали чути й бачити"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 46
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути