"Сирія для Кремля важлива, але не визначальна. А Україна – визначальна"

УКРАЇНІ СЛІД УЗЯТИ НА СЕБЕ МІСІЮ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ РОСІЇ, – ВВАЖАЄ ДИПЛОМАТ ВАСИЛЬ ФІЛІПЧУК

Путін прагне використати сирійську кризу для повернення себе і Росії у велику світову політику?

– Сирія – на перехресті багатьох інтересів, як і Україна. Але нам пощастило більше, бо ми – в Європі. А Сирія – в Азії, і навколо неї протягом десятиліть тривають військові дії.

Усе почалося з протестів проти корупції, насилля поліції. В результаті країна знищується. Її бомбардують росіяни. А вчора це робили французи, позавчора – американці. Ми засуджуємо Москву, що вона підвищує ставки. Але, за великим рахунком, до цієї жахливої трагедії призвели кроки всіх основних політичних гравців. Якби опозицію не озброювали противники президента Сирії Асада, які мають за спиною американську підтримку, то конфлікт не дійшов би до такого загострення. Так само, якби Росія не робила ставку на Асада, як колись на Януковича, такого теж не було б. Асад не виграв від співпраці з Москвою. Тепер у нього шлях Мілошевича або Каддафі. Або його забере Росія.

Москва вже натякала на таку можливість.

– Це прораховувалось. У травні Джон Керрі (державний секретар США. – "Країна") і Володимир Путін домовились про низку обмінів. Для них решта світу – шахівниця. Є фігури: Іран, Україна, Сирія, Афганістан і так далі. Світові лідери роблять ходи.

 

Що було предметом торгу у випадку з Україною?

– Першим розміняли Іран, який, як і Сирія, стоїть на перехресті інтересів. Він – добре внутрішньо консолідований і будь-яка держава, що розпочне проти нього війну, застряне там ще більше, ніж Радянський Союз в Афганістані. Тому світові гравці взялися за його ядерну ­програму (Іран таємно розробляв ядерну зброю, за що до нього застосували санкції. В липні Захід пообіцяв зняти їх, якщо Тегеран допустить міжнародних спостерігачів до своїх напрацювань. Остаточне рішення Заходу нині на стадії ухвалення. – "Країна"). Вашингтон і Москва мали узгодити технічні деталі. Росія погодилась, хоч їй ця послуга дорого коштувала. Адже вихід Ірану з-під санкцій означатиме посилення тиску на нафтові ціни. На таке можна йти, якщо є домовленість щодо кроків у відповідь. Вони не забарились.

Через кілька тижнів в Україну прибула Вікторія Нуланд (помічник держсекретаря США. – "Країна"), яка перед тим відвідала Росію. У Києві вона переламала через коліно політичне керівництво країни. І Верховна Рада проголосувала за зміни до Конституції, що стосуються надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу. Тобто нами грають.

Після того росіяни припинили вогонь на Донбасі?

– Так. І зараз демонструють Заходу, як вони виконують домовленості. Очевидно, створювалася основа для наступного кроку. Це була Сирія. Але не до кінця зрозуміло, чи Сирія – це ще один елемент торгів, де Україна буде призом переможцю. Адже Іран і Сирія для Кремля – важливі, але не визначальні. А Україна – визначальна. Якщо Асада відправлять у Москву, а в Сирії створять лояльну до Вашингтона коаліцію, це буде врегулювання конфлікту на вигідних для Заходу умовах. У такому випадку американці ще чимось поступляться щодо України. Якщо ж Асад залишається, і Путін демонструватиме, що у Сирії він – визначальний гравець, значить по Україні він уже витиснув максимум.

Тобто Штати з Росією у чомусь – вороги, а в чомусь – союзники.

– Путін не приховує, що вважає президента Обаму слабкою особою, не здатною керувати наддержавою. Той, у свою чергу, ставиться до господаря Кремля як до негідника і шизофреніка. Але через особисту неприязнь вони не зірвуть ситуацію у світі.

Усі наші західні партнери говорять: "Не майте ілюзій – ви не будете ні в НАТО, ні в ЄС. Не тому, що ви – погані. Просто ми не хочемо воювати з Росією. І не будемо". Хоча Андрес Расмуссен (генеральний секретар НАТО із 2009-го по 2014 рік. – "Країна") каже: "Україна заслужила на членство в НАТО". Але він зараз не має стосунку до прийняття рішень.

Люди з НАТО постійно говорять, що двері для України відчинені.

– До врегулювання ситуації з Росією неможливо розраховувати на прогрес у питаннях про наш можливий вступ у НАТО чи Євросоюз.

Які конструктивні стосунки можна збудувати з Росією, коли вона розпочала війну проти України?

– Давайте подивимось в історію. Німеччина і Франція кілька разів заливали Європу кров'ю. Перша світова війна закінчилась приниженням Німеччини, анексією її території, величезними контрибуційними платежами. Вона захотіла реваншу. Почалася Друга світова. Тільки після неї Франція запропонувала Німеччині концепцію примирення через інтеграцію. Створили спільний ринок вугілля і сталі. Вихід з українсько-російської кризи теж можливий через інтеграцію. Україні слід узяти на себе місію європеїзації Росії. Втягнути її в європейський економічний, культурний і цивілізаційний простір.

Німецький канцлер Меркель не може бути переговорником між Путіним і Порошенком, як це є зараз. Вони зобов'язані самі домовитись – де хто і на які поступки йде. І потім переконати в необхідності цього росіян й українців.

Як зміниться світова шахівниця з виборами президента США восени наступного року?

– До березня Обама залишатиметься активним політиком. Після того Сполучені Штати ввійдуть у зовнішньополітичну сплячку. Тому саме зараз така активізація. Для нового американського ­президента Україна лишатиметься в полі зору.

А вибори російського президента 2018 року?

– Вони є формальністю. Хіба що група, яка має владу в Кремлі, захоче змінити Путіна на когось адекватнішого для Заходу. В такому разі зміни можливі, але не кардинальні.

Мета Москви – відновити біполярний світ, де вони з Вашингтоном вирішують його долю. Якщо Росії вдасться операція у Сирії, а далі – і в Україні, то вона ­досягне свого. Якщо ж у Сирії чи Україні спіткає невдача, то Росія може розпастися. Ідеться десь про два роки. Якщо за цей час у країні не відбудеться системних змін і не врегулюються стосунки із Заходом, Російської Федерації не стане. Кремль розуміє це, тому й підвищує ставки.

Що нас чекає найближчим часом?

– В України критичний період триватиме із середини осені до квітня наступного року. Якщо пройдемо його без внутрішньо-політичного землетрусу, то напевне збережемо державу в цих кордонах. З Донбасом, але без Криму.

Чи матимемо безвізовий режим наступного року?

– Це залежить від політичної волі ЄС, технічної готовності України і безпекової ситуації навколо нашої країни та Євросоюзу. Політична воля ЄС зменшується, однак збільшується технічна готовність України. Рішення щодо нас приймуть наприкінці 2015-го. Якщо не припустимося величезних помилок і безпекова ситуація не загостриться до критичної межі, то безвізовий режим матимемо.

×