Ексклюзиви
вівторок, 25 травня 2010 16:05

"Західна молодь знає, що вона може. А українська - чого не може"

Автор: Фото: Наталя ЧУБЕНКО
  Моніка ПЛАТЕК, 57 років. Довгостроковий експерт Ради Європи із захисту прав жінок та дітей в Україні. Народилася в Польщі. Закінчила юридичний факультет Варшавського університету. Професор кримінального права. Завідує кафедрою кримінології в Інституті кар
Моніка ПЛАТЕК, 57 років. Довгостроковий експерт Ради Європи із захисту прав жінок та дітей в Україні. Народилася в Польщі. Закінчила юридичний факультет Варшавського університету. Професор кримінального права. Завідує кафедрою кримінології в Інституті кар

Чи відстає Україна від Європи та США в захисті жертв домашнього насильства?

- Є три підходи до боротьби з цим явищем. Перший - австрійський. Там не роблять різниці між нападом удома й на вулиці. Так само в Німеччині. Їхній карний кодекс містить статтю, що розцінює будь-яке домашнє насильство як кримінальний злочин.

Інший підхід у американців. Вони переконані: у людини не може бути рівного права на безпеку на вулиці та вдома, бо вдома безпечніше. У США домашнє насильство вважають специфічним злочином. Адже це знущання над людиною, приниження її. У них також немає в законодавстві статті про те, що жертва може провокувати насильника. Такого положення не було ніде, крім України. Але його прибрали роки два тому.

У деяких речах українське законодавство попереду європейських нововведень. Наприклад, у Сімейному кодексі заборону бити дітей запровадили на п'ять років раніше, ніж у нас. Але ж на практиці це не виконується. У вас закон декларативний. Це просто туалетний папір.

Особливість третього, українського підходу в тому, що домашнє насильство розглядають лише як адміністративне порушення. За нього передбачають штраф. Це означає, що держава краде гроші в родини, у тих самих побитих жінок і дітей. Але ж часто причина домашнього насильства саме через гроші, через їх брак. Чоловік не заробляє, не приносить зарплатні, жінка вимагає - починається конфлікт. Чоловік намагається самоствердитися принаймні через бійку.

Приклад агресії подають міністри, політики. У вас самі "накази", "укази", "закази". Багатьом здається, що це робить їх сильнішими, що в такий спосіб інформація краще йде в народ. Насправді з людьми не розмовляють. Перед ними не вибачаються, не визнають своїх помилок, на їхніх очах ніхто не виправляється.

Куди може звернутися українка, якщо її побив чоловік? Що робить у такій ситуації шведка, полька?

- Шведка йде до прокуратури. Їй надають охорону. Якщо є загроза повторного насильства, чоловіка на сім днів забирають із дому. З ним працює поліцейський, мусить пройти тиждень виховного тренінгу.

Полька заявить у поліцію. Там попросять принести докази, що чоловік її бив. Хоча насправді поліцейський не дурень: синці й так видно. У Франції поліцейські самі записують побачене в картку: там синець, там шрам - і це вже доказ. Але польку змусять іти за довідкою до лікаря. А той заправить за неї ціну, як часто в медиків буває. Це неправильно. Тому що докази зобов'язана збирати поліція. Зрештою, ходіння між хабарами жінку швидко втомлює, і їй легше забрати скаргу. На цьому справу й закривають.

Подібна ситуація й в Україні. Жінку так само пускають по довгому колу довідок, хабарів і залякувань. На ментальному рівні ми з вами також однакові. Тут вважають: б'є - значить любить. У Польщі говорять: якщо жінку не бити, у неї засинає утроба.

Часто жінки терплять, бо їм здається, що так краще для дітей. Але ж дитина бачить дуже поганий приклад мовчання. Треба переконати українку, що їй не може бути соромно за поведінку іншої людини. Потрібно звертатися до міліції. Але й вона в Україні далека від ідеалу. Тому краще шукати громадські організації із захисту прав жінок. Наприклад, "Ла Страда". Можна дзвонити за київським номером (044) 205 36 95.

Чи гостра нерівність у правах жінок і чоловіків в Україні?

- Ваш прем'єр-міністр Микола Азаров сказав, що жінці в політиці не місце. Це - просто непристойно! "Місце жінок на кухні, реформи з ними не будемо робити!" Вибачте, а які реформи маються на увазі? Підвищення рівня життя? Та стільки гарних машин, як у Києві, немає ні в Польщі, ні в Парижі. Звідки ці машини, що возять жопи туди-сюди? Це і є рівень життя? Серед країн, які можуть собі таке дозволити, крім тих, що стоять на газі й нафті - лише Данія, Норвегія та Фінляндія. Але вони піднялися завдяки рівню освіти, розвитку малого бізнесу. А ще домоглися рівності жінок і чоловіків.

Як допомагати дітям, над якими вдома знущаються?

- Вони повинні вивчати в школі свої права. Різниця між західною молоддю та українською в тому, що перші знають, що вони можуть, а другі - чого не можуть.

У реальності ви маєте те, чого й не домагалися. Сімейний кодекс України забороняє бити дитину. Але ж два чи три місяці тому хтось із львівських чиновників сказав: грошей на освіту немає, давайте будемо виховувати підлітків батогом - по руках і по задньому місцю, незалежно від статків. Здивована, що на його слова ніяк не зреагували. Необов'язково знімати з посади. Я хотіла би, щоб він привселюдно відмовився від своїх слів. Це був момент, коли треба було зчинити з цього великий галас.

Завжди діяти може лише одне правило: "Любиш - не б'єш".

Як ставитеся до запровадження комендантської години для дітей?

- Виступала проти, бо доцільніше зробити вулицю безпечною для дітей, а не ховати їх від вулиці. Якщо запроваджуємо комендантську годину, ніби погоджуємося: удома з дітьми нічого поганого статися не може. Втім, б'ють і психологічно знущаються в більшості випадків саме вдома - коли не бачить ніхто.

Часто причина домашнього насильства через брак грошей. Чоловік їх не заробляє, не приносить, жінка вимагає - починається конфлікт

Чому я, як стара людина, маю право перебувати на вулиці, а дитина - ні? Безпечно має бути для всіх. У Польщі експериментували з цим у містах і швидко відмовилися. Траплялися випадки, коли поліція затримувала дівчат і погоджувалася не вести їх до відділку в обмін на сексуальні послуги.

За кожним законом стоїть інтерес тих, хто має силу. А діти в даному питанні не мають сили.

Наскільки масштабна проблема педофілії й торгівлі дітьми?

- Торік за фактом педофілії в Україні відкрили до 40 справ. Це мало. Про більшість випадків ми взагалі не знаємо. Але з цифрами я була б обережна: навіть якщо отримуємо більше зафіксованих злочинів, ніж кілька років тому, це не обов'язково означає, що їх насправді побільшало. Ми просто про них довідалися.

Треба визнати, що деякі люди з таким потягом народжуються. І вони мають право на допомогу - як алкоголіки, наркомани.

В європейських країнах із дітьми починають роботу дуже рано. Вчать їх нічого не вигадувати, розповідати правду. Потрібно насторожитися, коли хворій дитині пропонують операцію в іншій країні. Бувало, батьки віддавали сина чи доньку на лікування, а її, навіть якщо й лікували, потім примушували жебракувати.

Я часто буваю на українських вокзалах і в аеропортах. Чому там немає інформації, на зразок: "Пильнуй! Це може бути торгівля людьми"? Жінкам слід добре задуматися, коли їм обіцяють за роботу, наприклад, прибиральниці великі гроші. Пам'ятаю, одній пані за годину прибирання пропонували 15 євро. У Польщі за це дають 4 євро. 15 - це бордель!

Чим запам'яталася робота з в'язнями?

- У Джорджтаунському університеті ми готували студентів до роботи з ув'язненими в колоніях. Вони пояснювали в'язням їхні права. Якось в одній із тюрем заговорили про те, що дітей не можна виховувати методом побиття. 15 темношкірих здорованів слухали нас, підперши боки. Вони ніяк не могли погодитися. Заперечували: "Бити треба. Інакше не виховаєш. Усіх так виховували". І тут один підвівся й каже: "І де ми тепер опинилися?" Мовчанка запала на кілька хвилин.

60 відсотків людей, які відбули ув'язнення, повертаються туди знову. Відсоток рецидиву дуже високий по всьому світі - бо людям ніде подітися. Дуже рідко той, хто відсидів, стає президентом. Тільки в Україні є такий випадок. Іще в країнах Південної Америки буває: рік провів у тюрмі, а наступний - у парламенті.

Яких стереотипів вам удалося позбутися?

- У Києві змінився один міцний стереотип. Була впевнена, що в українок нема самоповаги, бо вони подають себе як товар. Думала так, спостерігаючи за жінками на Хрещатику: груди на виду, підбори 10 сантиметрів, обличчя намазюкане - "я чекаю на іноземця". Знадобилося кілька місяців, щоб зрозуміти: українки просто люблять ходити на підборах.

Зараз ви читаєте новину «"Західна молодь знає, що вона може. А українська - чого не може"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути