Імперія і мова

На перше побачення імперія приходить із любов'ю. На друге – зі зброєю.

Імперія захоплює простір і створює нову реальність. Її мета – влада. Її закон – сила. Її зброя – мова. Її мова – casus belli.

Але є одна річ, яку вона не може завоювати чи імітувати. Це корінність. Корінність не прописка. Корінність має власну мову, яка не вбиває. Вона живить.

Росія ніколи не була державою одного народу.

 

Росія – імперський етнос, склеєна реальність, химерний монстр з уламків колонізованих культур, розтягнутий між хантийськими рибальськими поселеннями, кавказькими ущелинами та фінськими топонімами. Але якою мовою відповість цей монстр, якщо запитати в нього: "Хто з вас справжній господар, хто є корінним народом Росії?"

Відповідь прозвучить не ро­сій­ською.

Меря, Мещера, Мокша – фіно-­угорські народи, які жили на територіях, що сьогодні вважаються "Центральною Росією". Коли ви сьогодні чуєте слово "Москва", пам'ятайте: це земля Мещери.

На землях, де сьогодні вихваляють "вєлікую Русь", колись звучали фіно-угорські мови. Меря не персонаж із легенди, а народ, який жив на берегах Оки.

Але їхня мова зникла. Їхні традиції стерто. Пам'ять про них поглинула чорна діра імперії, яка знищує всіх, кого не може переконати.

Історія Росії – це історія мертвих мов. Від Валуєвського циркуляра (1863) та Емського указу (1876), що забороняли українську, до русифікації польської, литовської, білоруської, винищення кримськотатарської – імперія завжди починала з мови. Бо там, де мовчить мова, історію завжди можна переписати.

Фраза "русская земля" – оксюморон. Росія як політичне тіло виросла не з кореня, а з ножа. Не з роду, а з розтину. Її метафізика не сад, а крематорій.

Вона не має спільних предків – лише злочинних спільників.

На відміну від колонізованих народів, які мали імена, міфи та обряди, Росія створила себе з нуля. Вона – інженерний проєкт, у якому слово "русский" стало не визначенням крові, а мемом влади.

Бути росіянином – не "походити з", а привласнити чуже.

Росія – імперія випареної ідентичності. У ній стають "корінними" тоді, коли забувають, ким були. Найбільші "російські" міста стоять на кістках зниклих народів.

Їхні назви спотворено.

Їхні мешканці – тіні.

Їхні мови стерто з пам'яті.

Росія – криве дзеркало світу. В ньому агресор видається спасителем, а жертва – злочинцем. Борці за свободу – "націоналісти", а жертви – "спокусники".

У її світі все перевернуто догори дриґом. Злочин набуває вигляду чесноти, а правда зникає в хащах підмінених сенсів. Щоб викривити реальність, імперія використовує інверсію моралі – технологію, що розмиває саму вісь добра і зла, змушуючи називати чорне білим, а біле чорним. Це її найнебезпечніша зброя. Зламана мораль стає основою для зла, яке вже не потребує виправдань.

У Писанні імперія постає не як політична форма, а як духовна хвороба. Вавилон, Ассирія, Рим – символи сили, що прагнули підкорити не лише тіла, а й душі. Імперія завжди діє проти замислу творіння.

У цьому сенсі всі імперії – зло. Але російська – штучна імперія – особливе зло.

Вона не підкорює, щоб возвеличити свій корінний народ та його культуру.

 

Вона підкорює, щоб стерти пам'ять і заповнити її вакуум симулякром штучної ідентичності.

Вона підкорює, щоб забуття оголосити пам'яттю.

Коли ми говоримо про імперію як зло, Росія посідає в цьому пантеоні перше місце.

Тому що Росія і є те біблійне зло, в тіні якого народились усі найтемніші образи. Коли усвідомлюєш це, її історія та устрій раптом стають логічними й абсолютно зрозумілими.

Росія – театр мертвої множини, музей колоніалізму, який імітує державу.

Інгуш, бурят, комі – небезпечні, якщо пам'ятають свою мову і свою історію.

Колонізовані українці, грузини, євреї, білоруси – в різні епохи зреклися своєї історії, відмовилися від своїх мов. Вони перестали бути собою і стали чужими своїм народам.

Вони не стали росіянами – вони стали антиукраїнцями, антигрузинами, антиєвреями, антибілорусами.

Вони стали субстанцією, в якій заперечення замінило пам'ять і замість народу утворило його симулякр – "історіческую общность "советскій народ", антиматерію, яка не об'єднала ідентичності, а інвертувала їх, надавши кожній протилежного заряду.

Сьогодні Росія знову намагається вбити українську мову разом із тими, хто нею говорить. Але кожне слово українською – це дзвін, що будить пам'ять.

Бути корінним українцем – означає вижити у власному тілі.

Бути корінним українським народом не привілей. Це випробування на пам'ять.

Це вміння чути голоси тих, кого вже нема.

Росія – імперія без кореня.

Україна – дуб, що росте поруч, і вона вже понад триста років не може його викорчувати.

Але навіть якщо ми будемо мати усю зброю світу, ми ніколи не переможемо імперію, доки її мова володіє нашою пам'яттю і стає приводом для нових війн.

Наша Перемога – це наша Незалежність.

Наша Незалежність – це наша мова.

×