Популярність праворадикалів та правопопулістів стрімко зростає серед молодих виборців
Недавно з'явилася інформація, що російські спецслужби поширюють фальшивий наратив, ніби Україна планує збройний напад на Польщу та Румунію, щоб покласти відповідальність за вторгнення на "миролюбну" Росію. Про це повідомило польське міністерство внутрішніх справ. Нехтувати небезпекою від такої інформаційної провокації було б нерозумно. "Аналіз поширення цієї інформації свідчить про сплановану інформаційну операцію. Її мета завжди одна – відрізати Україну від підтримки Польщі та країн НАТО. Змінюється лише форма брехні", – наголосили в польському МВС, нагадавши про необхідність перевіряти джерела та вмикати критичне мислення.
Постає запитання: чи справді проблема полягає в тому, що російська пропаганда поширює брехню? Чи, може, демократичні країни перебувають у небезпеці через недостатню обізнаність їхніх громадян щодо інформаційної гігієни? Аж ніяк. Якщо у твоїй країні з 2014 року сайт "Новоросія.інфо" вербує молодь для антиукраїнських провокацій; із 2022-го фермери під радянськими прапорами та плакатами "Путін, покарай нашу владу та Україну!" обшукують гуманітарні та військові вантажі; 2025 року експрезидент Анджей Дуда раптом жаліється на Україну, що "намагалася затягнути Польщу в російсько-українську війну", то чи варто дивуватися, що частина поляків повірить, ніби Україна готує напад на територію Польщі? Щоб бути дієвою, пропаганда повинна мати сприятливе тло. І це тло їй створили патріотичні польські політики.
Зростання правої хвилі в Європі стає проблемою для самих правих. Усі ми спостерігали, як на президентських виборах у Польщі Кароль Навроцький, будучи безпартійним, став кандидатом від правої політсили "Право і Справедливість". Його позиція щодо України та Росії суттєво відрізнялася від політики, якої дотримувався багаторічний лідер ПіС Дуда, і більше нагадувала відверто проросійську позицію "Конфедерації". Різко вправо змістився також лідер партії "Громадянська платформа" Дональд Туск.
Практика показує, що для підтримки виборців польським політикам треба лаяти Україну та обіцяти не пустити її в ЄС і НАТО.
Аналогічна ситуація у Чехії. За результатами нещодавніх парламентських виборів перемогу здобула популістська партія ANO 2011 колишнього комуніста та мільярдера Андрея Бабіша. На другому місці опинився блок влади "Разом" із 22,7%, від якого 2022 року обрався чинний чеський президент Петер Павел. Усього три роки війни проти України – і "правизни" правоцентристського "Разом" для чеського виборця виявилося недостатньо. Єдина помітна відмінність між Бабішем та Павелом – у їхній позиції щодо України. Якщо чинний президент був ініціатором чеської ініціативи з купівлі артилерійських снарядів, то лідер ANO Андрей Бабіш заявляв, що в разі формування уряду з його політичною партією на чолі він не дасть ані крони на зброю для України.
У Чехії, як і в Польщі, Україна є важливою частиною політичного дискурсу. Під час передвиборчих перегонів деякі кандидати пропонували зняти всі українські прапори з чеських вулиць, інші взагалі закликали повернути українських біженців додому.
За результатами моніторингу, проведеного виданням ProUkraїnu, яке з 2022 року працює в Чехії, протягом трьох виборчих місяців кількість фейків та маніпуляцій про Україну від чеських політиків суттєво зросла. Деякі були геть абсурдні – наприклад повідомлення, що українські біженці з'їли лебедів із річки Влтава. Або інформація, що вони завезли страшні хвороби. Такі інформаційні вкиди підвищують градус напруженості в суспільстві щодо українців і мають чіткий російський слід.
З останніх передвиборчих цікавинок варто звернути увагу на промови прем'єр-міністра Угорщини, який готується протистояти на виборах опозиційній угорській партії "Тиса". Відчуваючи загрозу програшу, Віктор Орбан заявив, що українські спецслужби допомагають його опонентам, зламавши телефони угорців. "Вони розробляють для них можливості, потрібні для успішної виборчої кампанії. Раніше казали, що росіяни вже в коморі, сьогодні можна сказати, що українці вже у твоєму смартфоні", – сказав Орбан. Тут варто зауважити, що фраза "росіяни вже в коморі" походить з угорського фільму 1965 року "Капрал та інші" і використовується для опису неминучої чи непоправної ситуації.
Лякаючи співгромадян українськими шпигунами в телефонах, Орбан апелює до всім знайомих культурних маркерів. Грамотний пропагандистський прийом. Те, що такі антиукраїнські випади з боку угорського прем'єра є частиною ретельно продуманої інформаційної кампанії, вказує повідомлення угорського видання Index про можливий витік даних 18 тисяч користувачів мобільного застосунку партії "Тиса". Мовляв, до розроблення застосунку могла бути залучена українська компанія – отже, українці шпигують за угорцями на користь критиків політики Орбана. У пресслужбі партії "Тиса" цю інформацію спростували, заявивши, що застосунок розробляли угорські фахівці, але історія про українське втручання в угорські вибори матиме продовження.
Можна подумати, що основною причиною, через яку ставлення до України стало топтемою європейських правих політиків, є збільшення кількості біженців. Або відверта робота на Росію за грубі гроші. Це одночасно так і не так. Справа в ідеології. Праві виступають за історичний ресентимент, повернення до традиційних цінностей, та з презирством ставляться до міжнародного права. Для них ідеальний світовий порядок полягає у праві великих держав домовлятися про долю малих. Тому їх не зачіпає російська пропозиція "поділити сфери впливу". В рамках їхнього світогляду Україна належить Росії. Отже збройний спротив агресії РФ є для них чи не бунтом проти всього, у що вони вірять. Москва вміло користується цими ідеологічними багами та підкидає європейським правопопулістам пропозиції поділити Україну – винятково з міркувань "історичної справедливості". Недарма неприкриті агенти Кремля, як-от Віктор Орбан або кандидат у президенти Румунії Келін Джорджеску, не соромляться зваблювати свій електорат зазіханнями на українські території.
Нагадаю, що 29 січня 2025 року в інтерв'ю румунському журналісту Йону Крістою Джорджеску заявив, що "Україна – вигадана держава", яка буде поділена між сусідами. Він відверто закликав своїх симпатиків не пропустити нагоди. Адже "світ змінюється – і кордони змінюватимуться", тому Румунія зможе заявити право на частину українських земель, а для цього треба обрати справжнього патріота – тобто його. "У нас є Північна Буковина, у нас є Буджак, у нас є Північний Мармарош із колишнього Закарпаття, те, що залишилося від угорців, Львів, який залишиться з поляками, і Малоросія", – сказав він. Ніякої України, хай навіть зменшеної, в його промові немає. Чим це відрізняється від путінських промовок?
На тлі висловлювань Джорджеску МЗС Румунії задекларувало "непохитну позицію на підтримку суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України в межах її міжнародно визнаних кордонів". Але гляньте на це очима обивателя. З одного боку – міжнародне право, за відновлення якого треба сплачувати та ризикувати великою війною в Європі. А з другого – можливість без зусиль повернути собі "історично своє". Головне – не заважати Росії наводити лад у межах її зони впливу. Такі самі "теоретичні" заяви щодо українських територій неодноразово робили й угорський політикум, і польські "конфедерати". Отже, нелюбов до України та українців, яку останнім часом сповідують європейські праві, – це не інакше як схвалення дій Росії, яке після численних звірств останньої на території України "негуманно" висловлювати напряму.
Брехливі лякалки про "український напад" чи шкоду від українських біженців є лише приводом підтримки дій Росії щодо України. Хоч би якою абсурдною була брехня, її приймуть та інтегрують у політичний дискурс – бо вигідна. Обивателю подобається ідея повернення до "славних часів", коли українці були у складі їхньої країни як другорядна пригнічена меншість. А політики користуються цією дикунською архаїкою в головах своїх виборців, щоб набути кілька зайвих електоральних балів. Політики, що тяжіють до авторитаризму, вдало використовують механізми демократії – свободу слова, яку вони трактують як "свободу брехні", та виборче право. Протидія руйнівному впливу праворадикальних політиків на європейців має включати в себе комплекс заходів: робота спецслужб із протидії ворожій агентурі, пропаганда європейських цінностей, роз'яснення, чим вони відрізняються від того світу, який намагається побудувати Росія. А головне – робота з молоддю. Недарма популярність праворадикалів та правопопулістів стрімко зростає саме серед молодого виборця. Більшість прихильників знайомиться з кандидатами за допомогою тіктоку й телеграму. Тож заборона маніпулятивних інтернет-платформ більш ніж на часі.
Проте не варто впадати у відчай. Тільки-но правопопулісти приходять до влади, невблаганна реальність змушує їх переглядати позицію щодо України та Росії. Так переможець виборчих перегонів у Чехії Андрей Бабіш під час телефонної розмови з президентом України Володимиром Зеленським висловив підтримку Україні й запевнив, що військова співпраця між країнами продовжиться, але не за чеський рахунок. Згадаймо тут словацького проросійського політика Роберта Фіцо, який, критикуючи спротив України, пречудово продавав зброю для потреб ЗСУ.
Так само й польський президент Кароль Навроцький пом'якшив риторику щодо військової допомоги Україні після атаки російських дронів на Польщу. Однак посилив історичні претензії до України щодо темних плям в українсько-польському минулому. Наявна російська загроза змушує європейських правих до адекватних партнерських кроків. Щодо забаганок вулиці, яка адресує своє незадоволення життям "найвразливішим групам", тобто українцям, то тут усе на свої місця розставить час. Чим слабшою ставатиме Росія, тим менше в неї залишиться прихильників серед ультраправих. Натовп любить сильних. Тому левову частку російської пропаганди в Європі спрямовано на побудову брехливої картинки російської величі та непереможності. Але реальність невблаганна. Росія програє у протистоянні з цивілізованим світом. Скоро це стане очевидним навіть для її платних агентів. І тоді породжена путінізмом права хвиля в Європі обернеться проти нього.
2 
1
Коментарі