Четвер, 28 жовтня 2010 13:38

"Можу пострибати від радості в кабінеті після дуже вдалої телефонної розмови"

 

Народилася в Черкасах. Закінчила Національний університет ім. Б. Хмельницького за спеціальністю "викладач української мови". Працювала в місцевій газеті журналістом, у книговидавництві. Згодом переїхала до Києва. Керувала прес-центром Українського дому. 2002 року його очолила. Здобула юридичну та мистецтвознавчу освіту. Заснувала проект "АРТ-Київ" та журнал ART-Ukraine. З 2010-го - директор музейного комплексу "Мистецький арсенал". 2012 року обіцяє перший міжнародний український бієнале сучасного мистецтва.

Виховує двох дітей - 5-річного Богдана й Катю, 3 роки. Чоловік - народний депутат Ігор Савченко, фракція Партії регіонів


Інколи зовнішність є хорошим аргументом у переговорах. Привабливість на деякий час паралізує. Слухати починають трохи згодом.


Коли переходила в "Мистецький арсенал", думала, що адміністративної роботи буде менше. Отримала замість вільного часу - утричі більше проблем і витрачених нервів.


Можу пострибати від радості в кабінеті після дуже вдалої телефонної розмови.


Два роки тому їздила до Москви за роботами Зураба Церетелі. Перемовини заходили в глухий кут. На випадок останнього аргументу прихопила із собою пачечку грошей. Там виявилося на 500 євро більше, ніж можна було провозити. Прийняли мене за контрабандистку та як узяли "в оборот"! Дзвоню друзям, щоб допомогли виплутатися. Якийсь генерал через усе Шереметьєво біг, аби мене визволити.


Із математикою в мене не дуже, написання бізнес-планів делегую фахівцям. Я -  гуманітарій на повну котушку. В усе, що роблю, закохуюся.


Моя улюблена фраза зараз - "Ніколи не стою, якщо можна посидіти, і ніколи не сиджу, якщо можна полежати" Вінстона Черчилля. 5 кілометрів на день по "Арсеналу" на підборах!


Інколи питання загальнодержавного масштабу звужуються до суб'єктивного бачення певної особи. Недавно була виставка в Українському домі. Приходять двоє високопоставлених чиновників: "Що це таке? Це ж мазня, а не мистецтво!"


Зараз у мене повторний романтичний тур закордонними музеями. Фотографую закутки: як вентиляцію в музеях прокладено, клімат-контроль, каналізацію, як охорона працює. Добре, що є айфони, - фотоапаратом цього не зробиш, заборонено.


Часом мусиш доводити, що наше мистецтво - це не лише цигани з ведмедями. І що дійсно існує такий парадокс, як сучасне українське мистецтво. Мені подобається слово "парадокс".


П'ять років тому збирала традиційне мистецтво середини і другої половини ХХ століття - Шовкуненко, Глущенко, Шишко, ікони. Потім перемкнуло, як радянський телевізор, - налаштувалася на сучасне мистецтво.


Не запам'ятовую імен режисерів, акторів, окрім Джулії Робертс, бренди. Але пам'ятаю всіх художників, галереї, світові арт-ярмарки.


Страждаю, що не відчуваю дитячого захвату, аби отак побачити щось - і застигнути.


Маю три освіти. Але лише недавно зрозуміла, що треба було починати з останньої - мистецтвознавства.


Із першого разу в інститут не вступила. Влаштувалася секретаркою в деканат. А це друга особа після декана.


Ненавиділа навчатися на філології. Було нуднувато. До того ж, у групі один хлопець і 40 дівчат із прилеглих сіл.


Серед улюблених пахощів - запахи немовляти й свіжовиданої книги. Іще дуже люблю запах бібліотеки - від нього спати хочеться.


Колись могла розплакатися в тролейбусі, якщо хтось образить. Жаліла себе. Тепер, слава Богу, в тролейбусах не їжджу.


Працюю над своїм характером. Зараз, наприклад, намагаюся взагалі ні на кого не ображатися. Дрібне почуття.


Як була дівчинкою, здавалося, що з'явилася на світ старою бабусею. Мама народила мене під 40. Я була за подружку.


Мама працювала в ательє машинного трикотажу. З дитинства в мене все було трикотажне - перший купальник, пальто, брюки замість джинсів. Я ненавиділа трикотаж.


У 12 років спитала батька, чому так часто червонію. Відповів: "Зі мною було те ж саме, але минулося в 28". Тоді подумала, що 28 - це вже кінець життя. Але батьків прогноз справдився.


Коли мені було 21, мама сказала: "Іще рік - і станеш старою дівою". Старша сестра послухала її та вийшла заміж. А я досі в цивільному шлюбі. Думаю, років за п'ять стану під вінець. Для цього треба мати спокійний мозок.


Найстрашніше - втрачати рідних. Батьки померли рано. Мама довго хворіла. Коли її не стало, снилося, що оживає, але знову хвора.


У житті мене підштовхує зухвалість. Без неї була б класичною жінкою в чоловічому розумінні.


Якби Юлія Тимошенко була чоловіком, їй багато чого сходило би з рук.


Інколи здається, що Бог нас карає. А насправді рятує від більших неприємностей.


Не плакала вже років зо три.


Тільки-но стала директором Українського дому - завагітніла. Думаю: така хороша робота, невже не доведеться тут затриматися? Маскувала живіт. Так і познайомилися з Ірою Каравай - шукала дизайнерку, яка допомогла би мені з цим. Потім виявилося, що вже на другому місяці всі охоронці й прибиральниці Українського дому були в курсі. Казали, блиск в очах з'явився.


Коли народилася донька, виходила погуляти з нею в парк. Дитина спить, а ти наче нічого й не робиш. Тоді й спало на думку створити журнал ART Ukraine. Ніколи не думала, що монотонне гойдання колиски генерує хороші ідеї.


Боюся, діти не знатимуть української. Віддала їх до International school, там усе англійською. А чоловік говорить російською. Надія або на репетитора, або на мене, якщо зможу колись вчасно повертатися додому.


Коли все добре, макіяж роблю в машині за 10 хвилин. До заходів готуюся в салоні краси. Там треба висидіти годин зо три. А в мене на це немає ані часу, ані терпіння. Роблять манікюр-педикюр-зачіску одночасно.


Думаю, треба зайнятися йогою. Хочеться знайти те, за чим їздять у Гімалаї.


У мене комплекс провінціалки: маю виглядати якнайкраще, щодня вдягаю підбори.


Що більше працюєш на комп'ютері, то кращий почерк маєш - ставишся до нього як до екзотики.


Заглиблюватися в деталі: читати вміст ліків, вітамінів, інструкції до техніки - це не для мене. Люблю, щоб про це коротко резюмували.


Завжди маю кому подзвонити. Шкода, що в ліфті - ми живемо на 16-у поверсі - немає зв'язку.


Я не була борцем за незалежність. Але попрошу чоловіка не голосувати за закон про двомовність, якщо доведеться. Скажу: "Зроби мені такий подарунок". Я ж маю право на бажання?


Мої думки матеріалізуються. Вибудовую собі нереальні плани, а вони здійснюються.


Читаю корисні книжки. Просто хороше чтиво мене не проймає.


Чоловік - екстремал. Доводиться розділяти його захоплення. Подарував парашут - стрибнула. Водні лижі - навчилася кататися. Недавно привіз мені ролики . Я впала й зламала руку. Біля будинку травмпункт. Зробили знімок, наклали великий радянський гіпс за 17 гривень. Чоловік каже: "Уяви, якби дав їм сотню - ото тебе запакували б!"

Зараз ви читаєте новину «"Можу пострибати від радості в кабінеті після дуже вдалої телефонної розмови"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1074
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода