"Хочеш оптимістичних прогнозів – послухай Івченка", – кажуть друзі. Але я вже двічі помилявся: 2014-го та в січні 2022-го. Вірю, що війна триватиме ще кілька місяців. Але це може затягнутись і на роки.
Нас не питали. Напали – та й усе. Коли у твій дім залазить бандит, він грабуватиме. Тому немає сенсу думати, що ми могли б зробити, щоб війна не почалася. Відповідь одна: нічого. Але ми точно могли краще до неї підготуватися.
Росія зупиняється лише там, де їй дають п*здюлєй. Це розуміють тільки ті країни, які були під її окупацією.
Віз до польського кордону повну машину дітей і жінок. Із Сум виїжджали польовими дорогами. Думав: ну що можуть зробити росіяни – пограбувати, порізати колеса, мене на допит узяти. Це максимум. Вони ж теж люди. Відчув полегшення, коли дістався до першого українського блокпоста. Якби ми знали, що коїлося в Бучі, то не наважились би виїхати з міста.
Не лізу з порадами туди, де мене не питають.
Я – сумчанин. Та в паспорті записано: "Місце народження – Київ". Мама поїхала на сесію, склала її. А в день, коли планувала повертатися до Сум, народився я. Перший тиждень прожив у столиці, тоді поїхав у рідне місто.
Мав багато часу й читав. А потім подумав: може, самому щось написати? Набрався терпіння й написав від руки в зошиті оповідання. Процес сподобався.
До початку 2000-х я був відверто радянською людиною. Дивився російське телебачення, їхніх політиків знав краще за наших. А потім почався несвідомий відхід. Після помаранчевої революції він переріс у свідомий. Єдиною пуповиною був російський науково-популярний контент. Тепер і його не сприймаю.
Писав російською. 2004-го вирішив, що пора переходити на українську. Поїхав у Київ, на Петрівку, купив тритомний російсько-український словник. Минуло ще два роки, доки повністю перемкнувся на українську.
Батьки скептично реагували на моє писання. Казали, що я дивний. Але були щасливі, що не вживаю алкоголю, не гуляю.
Нас – мільйони, і ні в кого немає конкретної пари. Випадковість дає шанси зустріти свою людину. Важливо їх не проґавити.
Одружилися вже дорослими. Це дало змогу уникнути дурних помилок. Нам із дружиною комфортно всюди. Маємо різні вподобання та смаки, але вони чудово сходяться. Ніби пазл.
Мальва – головна героїня книжки Василя Земляка "Лебедина зграя". Персонаж так сподобався, що захотів так назвати доньку.
Дитина – дуже потужне гальмо в конфліктах. Мальва усе відчуває на емоційному рівні. "Мамо, а чого тато злиться?" – буває, запитує.
Не лізу з порадами туди, де мене не питають
Лише після Революції гідності ми почали розуміти, що нам належать не тільки наші помешкання. Двори та вулиці теж потрібно шанувати й робити красивими. Після війни уся країна стане нашою зоною комфорту.
Немає питань, які не може пояснити наука. Я – атеїст, та не войовничий.
Те, що по той бік життя нічого немає, не легітимізує вседозволеності. Навпаки, дисциплінує та заохочує до гідного життя.
Бути частиною народу – це не про гени, а про культуру.
Дослідив свій рід до п'ятого коліна. Там усе просто – я стовідсотковий українець. Моєї заслуги в цьому немає. Я ж не обирав батьків.
Дратує, коли в коментарях до дописів Вахтанга Кіпіані пишуть, що він не українець, бо прізвище грузинське. Так, ніби Віктор Медведчук – хороший українець.
Кров, яка зараз проливається в Україні, – це не ціна за незалежність. Це ціна за те, що наші сусіди – маніяки. Так, ціна дуже висока. Можемо платити далі й перемагати. Або здатись і платити ще вищу.
Смерть Путіна призупинить війну лише на якийсь час. Єдиний порятунок для нас – розпад Російської імперії. Мусимо пояснити усім поневоленим Москвою народам, що зараз добрий час виборювати свою суб'єктність.
Росіяни воюють, як завжди. Пограбувати, зруйнувати, зґвалтувати й насрати у фонтан. Це вже почерк, стала традиція. Раніше світ закривав на це очі – бо ж переможців не судять. Але цього разу вони навряд чи вийдуть переможцями.
В окопах мова не на часі. Але в тилу має тривати лагідна українізація. Точка неповернення пройдена.
Хочу, щоб 1 вересня донька пішла в українську школу, а не в німецьку.
Після перемоги поїду на кордон забирати доньку та дружину додому. А потім влаштую серію презентацій нової книжки в містах-героях. У Маріуполі, Херсоні, Бучі, Охтирці, Гостомелі, Бородянці.
Полюбив Суми. Побачив, яке моє місто стійке під час війни. Але ще дужче полюбив Україну.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
2 
1
Коментарі